Я вже давно відпустив її, а вона чомусь не йде…

Ми були одружені 12 років і мені здавалось, що в мене міцна і надійна сім’я. Я вірив їй і  думав, що так буде завжди. Минулого року все змінилося.

Коли вона показала своє справжнє обличчя і вже перестала приховувати наявність роману зі своїм начальником я почав готувати документи для розлучення і поділу майна. Був тільки один гострий момент і ми посварилися при дитині.

Після цього я став поводитися вкрай спокійно, не говорив з нею без необхідності, не нервував і зрозумів, що в мене більше ніколи не виникне бажання до цієї жінки. Мене більше не хвилюють її проблеми. Все, що раніше, я вважав її сильними сторонами, стало для мене чужим.

Вона це чудово розуміє і ніби як повинна б зібрати речі й піти від мене. Але цього не відбувається, тому що дитині буде важко пояснити, чому мама не живе більше вдома. І відразу переїхати з дитиною до коханця вона теж не може. Там нічого не готово.

Виникає питання: чи готовий сам коханець до цього? Вона стверджує, що переїде через місяць. За фактом в побуті продовжує поводитися як раніше, речей не збирає, ходить на роботу, а в очах смуток.

Закохані «по вуха» жінки так себе не ведуть. Я звичайно розумію, що при мені вона не може «сяяти» і витримує міну при поганій грі. Але я дуже добре знаю емоційні сторони своєї колишньої дружини і її нерішучість у питанні виселення з квартири, де їй доводиться бачити мене кожен день, мені не зрозумілі.

Я не буду виставляти її за поріг принципово, мені через 10-13 років дитині розповідати про всю цю історію. Тому я запасаюся попкорном і дивлюся цей банальний  серіал зі своєю участю.

Я це все до чого вів. Сучасні реалії, психологи та інші «експерти» кажуть нам, що людина самотня від народження, що ти нікому нічого не винен, що твори будь-яку дурницю аби подобалося та інші теорії з виправдання людського егоїзму. А що в  результаті? Безліч самотніх чоловіків і жінок, які хочуть брати й нічого не віддавати натомість, хочуть бути коханими, не доклавши зусиль, думають, що відносини це випивка і пристрасть.

Жінки стали забувати, що вони берегині домашнього вогнища, а чоловіки, що вони опора для дружини. Ми не цінуємо сімейності та готові кидатися роками стосунків навіть не доклавши зусиль до примирення. Я пів року намагався врятувати свій шлюб, руки опустилися лише коли я зрозумів, що борюся з порожнечею в голові дружини.