-Я вважаю, вам потрібно будувати будинок. Великий будинок для дружної сім’ї…

Після смерті бабусі, тато Юлі вирішив продати її квартиру та поділити гроші між своїми дочками. Катя була ще школяркою, тому її частку вирішили покласти в банк на рахунок. Насті майже 20 і вона студентка, яка пів року тому вийшла заміж і разом з чоловіком знімає маленьку квартиру.

Покупці знайшлись дуже швидко.  Добротний будинок в центрі міста, немаленька площа, вдале планування (чотири  не суміжні кімнати!)і велика кухня-вітальня. Не квартира, а справжня мрія! Нові власники радісно пакували валізи,  спадкоємці рахували гроші. Сума виходила дуже пристойна.

За отримані гроші Настя планувала купити двокімнатну на околиці. Цілими днями вони з чоловіком моталися дивитись різні варіанти, вибирали, але нічого не знаходилося. То в бюджет не вкладалися, то квартира в жахливому стані, то з документами були такі проблеми, що волосся дибки.

–  Навіщо? Навіщо вам ця бетонна коробка, – ахнула свекруха, коли дізналася про майбутню покупку, – Гроші скажені. А як в ній жити? Одні в одних на голові?

Настя тільки зітхнула. В кредити влазити не хотілося, та й звідки їх платити? Вони з чоловіком – ще студенти, постійного доходу немає.

– Я вважаю, вам потрібно будувати будинок. Великий будинок для дружної сім’ї, – напирала свекруха, – Ну ось подумайте самі. У вас дітки підуть, я няньчити приїду, де я спати буду? На кухні на розкладному дивані? Ну одну ніч, ну дві, а потім спина заболить.

– Марія Іванівна, а ви до нас що, назовсім переїхати зібралися? – тремтячим голосом запитала Настя.

– Це ти зараз кривишся, а як не поспиш пару ночей через дитину, так відразу дзвонити будеш, умовляти. Благатимеш допомогти кровиночку на ноги підняти!

Подібна перспектива здалася Насті справжньою катастрофою.

– З давніх часів слов’яни  жили великими сім’ями. – втрутився свекор, – І саме молодшому синові потрібно було доглядати батьків. Звичайно, ми були б не проти всі разом жити. Не тут, ця квартира, як ми домовлялися, відійде нашій дочці. Але у нас є хороший шматок землі в центрі міста. І, звісно, ми планували побудувати там для сина будинок.

– Чудово. Але чому його потрібно будувати за мої гроші?

– Що значить «твої гроші», – ахнула свекруха, – Ти – частина родини. А гроші в сім’ї загальні. Подумай, як добре жити на природі. Мангал, парник, грядочки. Вся їжа своя – економія! І ми поруч, можемо допомогти.

Звичайно, поруч. Квартира-то дочці відійде. Де ж тоді свекри жити будуть? Дуже грамотно придумали, на своїй землі будиночок побудувати за гроші невістки.

– А якщо ви розлучатися надумаєте, – запитав  батько Насті, – як будете цей будиночок ділити? І чи зможете поділити взагалі?

Квартира, яка відповідала всім бажанням Насті, знайшлася через пару тижнів. Тато Насті додав дочці суму, якої в дівчини не вистачало та оформив покупку на себе, а потім написав дарчу на дочку. Тепер квартира – особисте майно Насті. Свекри, звісно, довго ображалися, але вдіяти нічого не могли.