-Я все пам’ятаю, терпіти її не можу. Лицемірно посміхається і виставляє мене на посміховисько

Тамара Михайлівна, її дочка Ніна, зять Олексій і двоє їхніх дітей живуть в невеликому селищі. Школа там тільки одна. І перший клас на майбутній рік буде набрано лише один, де вчителем буде сестра зятя Марина. Марина Анатоліївна заміжня, в цьому році їй виповнюється 40 років, вона старша сестра Олексія.

– Дітей своїх у Маринки немає, – пояснює Тамара Михайлівна приятельці, – живе разом з чоловіком у батьків. У нас коли старшій внучці 7 років виповнилося, свати раділи.

– В клас до моєї Марини потрапляє внучка, – говорила мама Олексія, – відмінницею буде. Марина у нас талановитий педагог. Та й вам добре: дитина під наглядом.

Біда була в тому, що в Олексія були далеко не найкращі стосунки  з сестрою. Та й його дружину Ніну мама прийняла, а сестра поставилася до нової родички прохолодно.

– Напевно тому, – робить припущення Тамара Михайлівна, – що у самої дітей немає. Ось і заздрила моїй дочці, що у неї з чоловіком і з потомством все склалося.

Ніна з Олексієм жили окремо, до того моменту, коли їх старша дочка пішла в школу, вони вже закінчували прибудову до старого дому бабусі та діда Олексія і Марини. Власне, Марину Анатоліївну в школі всі любили та поважали: в конкурсах участь брала, у дітей були хороші показники за результатами перевірок, з батьками дітей вчителька була ввічлива.

– Плаче дочка, – повідомила Ніна своїй мамі кілька років тому, мало не через місяць після того, як почався навчальний рік в 1-му класі. – реве і в школу йти відмовляється.

Дівчинка поскаржилася, що Марина Анатоліївна виставила її перед усім класом нечупарою, діти сміялися над дівчинкою.

– А  що я повинна була сказати, – відповіла Марина вдома, – вона писала і всі руки в чорнилі забруднені.

– Марино, – обурився брат, – їй 7 років, вона ще й ручку в руках не звикла тримати.

– Все йде з сім’ї, – уїдливо сказала сестра, – подивися на маму, побачиш дочку. Я заходила до вас днями, так Ніна мене зустріла в брудній футболці. Не дивно, що дочка нечупарою зростає.

– А дочка рами віконні фарбувала, – пояснює Тамара Михайлівна, – працювала, ось і забруднилася. Ми так з нею зрозуміли, що їй з чоловіком будинок, відданий синові сватів поперек горла Марині встав, хоча так розсудити: навіщо їм будинок, зять на квартиру матері не претендує, вона вже зараз на Маринку оформлена. Немає ж дітей у них, навіщо їм ще й будинок? І хіба можна на дитину зганяти невдоволення її батьками?

Але зганяла. Регулярно. І скаржитися було марно, відповідали: це у вас особисте, розбирайтеся в сім’ї. Через пів року Олексій і Ніна не витримали, перевели дочку в школу сусіднього селища. Недалеко, але доводилося Тамарі Михайлівні возити дівчинку на маршрутці та зустрічати з навчання. На цьому ґрунті й зі сватами посварилася, та дочку свою захищала:

– Ну Марина ж педагог, – говорила, – вона допомагає брату виховувати дівчинку.

– А хіба принижувати – це виховання? – дивується Тамара Михайлівна, – Три роки ми мучилися, возили. Ніна сина народила, коли внучці 9 років було, а вже в 5-й клас ми знову повернулися в стару школу: до дому ближче.

Останні пару років відносини між Ніною з чоловіком і його родичами потеплішали. Сваха почала було вираховувати, що і внучок єдиний потрапляє в клас до Марини, але Ніна вперлася.

– Ні за що, – сказала, – рік пересидить, не біда, – возити його нікому, дочка в старших класах, мама вже почувається недобре, ми працюємо. А якщо Маринка знову чудити почне? Ну і що, що її всі хвалять, а  мого сина вона дуже любить. Вона і  дочку любила, але принижувала її регулярно.

До речі, дочка Ніни досі неохоче ходить в гості до іншої бабусі, через тітку. А недавно і зовсім відмовилася йти на день народження чоловіка Марини.

– Я все пам’ятаю, – каже, – терпіти її не можу. Лицемірно посміхається і виставляє мене на посміховисько. І правильно, нехай брат краще рік пересидить, але нерви здоровіші будуть.

Так, учителем працювати нелегко, когось з дітей можна любити, а хтось незручний, або незручними є його батьки. Але зганяти злість на дитині – низько. Навіть, якщо є образа на його батька або матір.