– Я тобі зараз покажу внука! Ти у мене все на світі проклянеш!

З чоловіком ми разом вже три роки, а минулого року ми одружилися. Я безмежно щаслива, що дідусь подарував мені свою двохкімнатну квартиру, оскільки зі своєю свекрухою я не змогла б і дня прожити під одним дахом.

З першого дня нашого знайомства Ольга Віталіївна поставилась до мене з претензіями. Я працюю з людьми і за день спілкуюсь з багатьма, але настільки істеричну і нахабну людину я ще ніколи не зустрічала.

Своє тридцятиріччя шлюбу мої свекри збиралися відзначити з розмахом: банкет на 100 осіб в недешевому ресторані, з обов’язковими подарунками з ними складеного списку. Я працюю керуючою в ресторані, який вони спочатку вибрали. Тому мені належало вибити з начальства знижку мінімум в 90 відсотків, а решту 10 оплатити самій плюс подарувати обов’язковий подарунок на вибір.

Начальство з задоволенням пішла б мені на зустріч, зробило б стандартну для співробітників знижку в 20 відсотків і дозволило б свої напої, якби банкет я замовила хоча б за пару тижнів до дати його проведення. Але у свекрухи як завжди – все через п’яту точку: гості скликані ще півроку тому, а банкетний зал їй знадобився за три дні до торжества. Природно, він був зайнятий. У цьому залишилася винна я:

– Ти ж знала, що у нас річниця 25 серпня! Знала і нічого не зробила! Ти спеціально все зробила, щоб зіпсувати мені свято! – волала смертельно ображена свекруха.

– Ольга Віталіївна, я сто разів Вам говорила, що треба бронювати дату і вносити передоплату. Ви ж самі від мене відмахувалися, що встигну. Які до мене можуть бути претензії? – питала я.

– Оплатила б! Адже ми домовилися, що ресторан ти сплачуєш! – кричала свекруха.

– Ні, ми так не домовлялися. Я з жалем відмовилася від Вашого щедрої пропозиції про оплату банкету. Ви прекрасно знаєте, що у нас з чоловіком немає таких грошей. – я точно знала, що банкет обійдеться в 50 тисяч, це вже зі знижкою і неодноразово називала ціну мамі чоловіка.

– Повередуй мені ще! Шукай інше місце! Хоча ні, ти спеціально нічого не знайдеш, знаю я тебе. Сама знайду, ще й в 2 рази дешевше!

І вона таки знайшла! Це було щось схоже на столову чи шашличну, недалеко від залізничного вокзалу. Мене вона кликати відмовилася. Можна подумати, що мене цей факт засмутив до глибини душі. Ні, я навпаки зраділа. Але чоловік уперся:

– Мамо, або я йду з дружиною, або не йду зовсім.

– Нехай приходить, але тоді з вас по подарунку з рила, чи ні – гарнітур спальний, я дам тобі каталог, покажу. – крізь зуби погодилася Ольга Віталіївна.

Завдяки чоловікові мені довелося йти на це свято лицемірства і уявного благополуччя. Навпроти мене сиділа колишня коханка свекра – двоюрідна сестра свекрухи, шість років тому свекор зібрав речі, пожив з нею кілька місяців, а потім повернувся назад до дружини.

Чоловік сидів поруч з матусею, на протилежному кінці столу. Поруч з ним Ольга Віталіївна розмістила дочку своєї кращої подруги і змушувала їх пити на брудершафт, радісно вигукуючи:

– Гей, поки ще невістко, закрий очі! Зараз будуть поцілунки, для тебе не призначені!

На жаль, ми не купили свекрусі подарунок – у нас не вистачило б коштів на замовлений нею спальний гарнітур, тому ми поклали посильну для нас суму в конверт. Плюсом чоловік вирішив повідомити своїй матері про мою вагітність, під виглядом «подарунка». Я була проти, але якщо чоловік щось втовкмачив собі в голову, то переконати його дуже важко.

– Хвилиночку уваги, – чоловік постукав ложкою по келиху. – Мамо і тату! На жаль, я не майстер говорити промови або красиві слова, але я спробую. Я вітаю вас з такою чудовою датою – 30 років спільного життя. Я бажаю, щоб ви прожили разом ще стільки ж! Ми з дружиною приготували вам невеликий подарунок, навіть два. – чоловік вручив мамі конверт, відкашлявся і додав – Скоро ви станете бабусею і дідусем! Ура!

Присутні потягнулися келихами один до одного і тільки зібралися закричати «ура», але зупинилися під гнівним поглядом Ольги Віталіївни.

– Що значить – бабусею і дідусем? Навіщо нам приплід? Нам приплід не потрібен? Ви купили гарнітур, який я вам замовила? – почала роз’ярюватися Ольга Віталіївна.

Її чоловік вирішив втрутитися:

– Це ж  здорово! Олю, у нас будуть внук або внучка! Уявляєш, я – і дід! – радісно гомонів свекор.

– Ану рот закрив ! – гаркнула свекруха на чоловіка і знову напала на мого чоловіка

– Аборт, негайно! А то я сама – як вічка з картоплі виколупати! Яка дитина, сину, ти з глузду з’їхав?

Свекруха встала зі свого місця і пішла до мене з криками:

– Я тобі зараз покажу внука! Ти у мене все на світі проклянеш! Гарнітур спальний вона поскупилася, зате нагуляти, як кішка дворова, вже встигла!

Я не стала чекати, коли п’яна баба дійде до мене. Я вискочила з-за столу, схопила свою куртку, вибігла з шашличної, стрибнула в машину і поїхала додому, обливаючись сльозами від образи. Чоловік приїхав слідом.

З того дня минуло півтора тижні, а Ольга Віталіївна щодня телефонує і приходить з вимогами, щоб я позбулася дитини.

– Мені ще рано ставати бабусею. Коли буду готова – повідомлю, тоді і народиш! – каже вона.

Навіть не знаю, це якось пройде? Чи далі буде тільки гірше?