– Я тобі внука народила, так що плати! – заявила вона татові.

Відколи я її пам’ятаю, моя хресна була дуже дивною людиною. Мене хрестила татова сестра без відома батьків. Її залишили зі мною на 4 години, а коли батьки повернулись  я була вже  в хрестику. Цим вона зіпсувала плани батьків на урочисте свято.

Моя хресна майже все життя працювала на кондитерській фабриці. На кожне свято вона приходила з пакетами цукерок і шоколадок та вручала їх мені. Але батьки завжди відбирали подарунки – говорили, що солодощі прострочені.

Коли мені було років 10, хрещена прийшла коли батьків не було вдома. Вперше у мене нічого не відібрали, я наїлася солодощів без обмежень. І мене нудило. Мені було так погано, що солодощі я не їм досі. Мама тоді посварилася з хрещеною, кричала на неї:

– Довго ти ще дитину труїти своєю протермінованою продукцією будеш?

Хресна обурювалася:

– Я ж сама їм – все нормально!

Посваритися так, щоб не спілкуватися, вони не могли

Зараз мені 22. Моя  тітка чекає дитину. Але, оскільки вона – жінка у віці, то говорить:

– Для тебе народжую, цінуй! Фігуру не зіпсуєш.

Я думала, що вона жартує. Хто, бувши при здоровому глузді, буде народжувати для когось другого? Подібні жарти тітка відпускала дуже часто. Я знайшла роботу після інституту і, нарешті, злізла з шиї батьків. Жила я як і раніше з ними, вони мене не гнали.

Прийшла пора хрещеній народжувати: відвезли її до пологового будинку. Вона обірвала татові звістку телефон – просила грошей їй привести, щоб за пологи заплатити.

– Я тобі внука народила, так що плати! – заявила ця неадекватна татові.

Тоді-то до мене і почало доходити, що в її жартах частка самого жарту була мізерною. У мене волосся стало дибки, як я представила себе з немовлям на руках – рано ще! Тим більше, чужого мені зовсім не треба.

Тітку виписали з пологового будинку. І прямо звідти вона вирушила до нас додому.

– Ну що, приймайте подаруночок! – з порога закричала тітонька. – Подяки приймаю в купюрах номіналом не менш 500 грн!

А прийшла тітка не тільки з дитиною, а ще й з лисуватим мужичком років 45. Вона поставила його перед собою і заявила мені:

– Ось, Аню, і наречений твій, батько дитини. Адже треба, щоб хто-небудь рідним дитині був. Ось Артур Михайлович і прийшов, сина виховувати та на тобі одружуватися!

Сказано це було з неймовірним пафосом. Мама, тихо хрюкаючи, скотилася на підлогу уздовж стіни і зареготала на весь голос. Тато покрутив пальцем біля скроні й запитав у своєї сестри:

– Ти що, з глузду з’їхала?

Вищезгаданий «наречений»  поривався поцілувати мені руку. Тут закричала дитина. Тітка повернулася до мене:

– Що стоїш? Іди, заспокоюй!

– Так з чого це? – запитала я.

– Я сам заспокою. – вліз Артур. – Де ми можемо розташуватися?

Артур Михайлович зняв взуття, дістав з пакета тапочки, переодягнувся і запитав:

– А де ванна? Руки помити б. І, люба моя, проведіть мене в нашу кімнату.

– У нашу? – перепитала я.

– У вашу, у вашу. Ти, наречений та дитинка будете жити тут. – тітка пояснила мені.

– Так. Забирай дитину і жениха і йди додому. Спасибі, повеселила. – тато підійшов до дверей і відкрив її.

Мама все ще сміялася, витираючи сльози.

– Як – додому? Мені не треба. Я для неї народила – тітка тицьнула в мене пальцем. – Завдяки мені у твоїй дочки було солодке дитинство, тепер вона повинна мені! А її борг мені я переведу на дитину! так що давай, рости та виховуй!

Тато взяв дитину, вручив її своїй сестрі, за плечі розвернув її до виходу і виставив за двері. Потім те ж саме він проробив і з Артуром.

– Всього доброго! – тато попрощався з гостями.

– Артур, ти куди? – пролунав переляканий голос тітки.

– Додому. Ти мені обіцяла молоду дружину на додачу до дитини, я тільки тому й погодився її зачати. Немає молодої дружини? Я пішов.

Я стояла і думала: Невже так буває? Або у тітки дах поїхав? Реально, вона взагалі чим думала?