Я тебе не тримаю, можеш іти…

-Скільки таке може продовжуватись? Де ти це жахіття знайшла? Якщо ти і далі будеш так виглядати, – говорив Тарас, -боюсь, що нам з тобою прийдеться розійтись. Ти ж повинна головою думати, невже не бачиш, що це занадто  зухвало і недоречно виглядає?

Серце Даші билося, немов птах в клітці, земля йшла з-під ніг. Як же так! Не можна, щоб він пішов, вона ж без нього – зовсім ніщо. Він такий розумний, такий дорослий, такий самостійний.

А зухвало на думку Тараса могло бути все, що завгодно: сарафан, вузькі джинси, широкі джинси, міні, максі, міді, зачіска і макіяж або їх відсутність. Він критично оглядав Дашу з ніг до голови і з досадою хмурився, а дівчина завмирала: зараз піде і небеса потемніють. І бігла переодягатися, фарбуватися або вмиватися, боялася – втече ж!

І боялася потім ще 13 років, які прожила з Тарасом в шлюбі. Вона хотіла назвати дочку Катериною, але Тарас наполягав на імені  Діана.

-Я навіть не уявляю собі, – розгублено говорив чоловік, – що мою дочку звати Катерина. Це повна маячня і нісенітниця. Що ж, шкода, що ти наполягаєш, втім тобі її ростити в такому випадку, ти і вирішуй.

І дівчинку звуть Діаною, тому що Даша чітко зрозуміла: від Каті він легко піде і відмовиться від своєї дитини.

-Ну, якщо ти вирішила, що ти виходиш на роботу, зіпхнувши 3-х річну дитину в садок, – говорив Тарас, – роби, як хочеш, але врахуй: твоє рішення, твоя відповідальність. Я не так собі уявляв своє сімейне життя …

І Даша сиділа з Діаною до самої школи.

-Другий дитина? – піднімав чоловік красиву брову, – Ну, якщо ти зможеш прогодувати двох дітей одна, то так, народжуй, хто ж тобі заборонить.

І дитини немає. Мама Дарії входила в положення і розуміла, що дочка з чоловіком не приїдуть у відпустку до неї ні в цьому році, ні через рік.

-Гордий зять, -пояснює вона сусідкам, – трохи що не по його, так Даша знову плаче. Зате діловий, красивий, розумний, перспективний. Піде, як дочка жити буде? Як внучку підніме на ноги одна?

Те, що квартира, в якій  жили Даша з Тарасом належала бабусі дружини по батькові, теж було скалкою і каменем спотикання в сімейному житті.

-Я не відчуваю себе господарем, – заявляв Тарас, – треба, щоб чоловікові і дружині все належало порівну. Нехай бабуся оформляє все, як годиться.

Але бабуся, зробивши дуже нетиповий для людини її віку жест, який однаково розуміють і молоді, і дорослі, сказала:

-А ось дуля тобі, зятю, нічого я переписувати не буду. Помру – син мій квартиру отримає у спадок, а після нього тільки і внучка, але, сподіваюся, що Даша скоріше зрозуміє, що ти за виродок такої. Дай Господь мені тільки пожити довше.

Тарас два дні лежав на дивані з трагічним виразом ображеної невинності на обличчі. Сумки порожні, але красномовно стояли в коридорі. Даша ридала, ламала руки, дзвонила бабусі, але та була непохитна:

-Фігу йому, дармоїду хитрому.

А коли Діана ходила в 6-й клас, Даші несподівано запропонували очолити на роботі новий відділ. Радісна вона прийшла додому, купивши по дорозі торт і шампанське.

-Що святкуємо? – кисло запитав Тарас.

-Я начальником стану, оклад  вдвічі більшим буде, а там, дивись і ще підвищення отримаю.

Будучи менеджером середньої ланки в офісі якихось продажів, Тарас подивився на торт, потім на свої ніжні руки і сказав:

-Знаєш, я ніколи не мріяв, щоб моя дружина віддавалася кар’єрі і роботі. Це ж неминуче позначиться на домі, на дочці. Ти не зможеш приділяти нам стільки часу, скільки зараз. Оклад важливий для жінки, якщо вона живе одна і бореться за виживання. А ти заміжня. Втім, справа твоя. Але, думаю, нам буде не по дорозі і твій оклад тобі дуже стане в нагоді …

Тарас багатозначно замовк і скоса поглядав на Дашу. А у неї, раптом, вперше не забилося серце від передчуття біди.

-Ну не по дорозі, так не по дорозі, – сказала вона чоловікові. -Напевно я впораюся. Так що ти за нас з донькою не хвилюйся, шукай ту, з якою у тебе буде ідеальна сім’я.

Даша сказала і замовкла, вслухаючись у тишу. І небеса не обвалилися на землю. Спокій порушував тільки неголосний хлюпаючий і ритмічний звук. Це у Тараса відпадала і поверталася в початкове положення нижня щелепа.

-Як це? – розгублено пробурмотів Тарас, – ти так легко відмовляєшся від мене, від нашого шлюбу, від нашої сім’ї?

-Ну ти вже дуже багато років збираєшся піти, натякаючи мені на мою неідеальність і невідповідність твоїм поняттям про сім’ю, – знизала плечима Даша, – я і подумала вперше не про себе, а про тебе. Ти ж так страждаєш зі мною. Так що сумки на антресолях, з речей забирай все, що захочеш, я тепер цілком спокійно все собі наживу сама. Коли підеш, двері захлопни, а замок я поміняю завтра вранці.

Тарас йшов довго. Він забирав свої речі поступово, ледь не по одному носку, сподіваючись, що з Даші спаде гордість і цей несподіваний бунт сам собою вщухне.

Не вщух. Даша розлучилася, взяла на роботі відпустку через півроку і поїхала з дочкою на море.

На зворотній дорозі вона заїхала мами.

-Хвала  Богу, – сказала бабуся, – я домолилася, дожила. Мовчи ти, – відмахнулася бабуля від  голосінь Дашиної матері, – без мужика? Тільки й того. А це був мужик? Чи тільки запах в квартирі?

І дійсно, а що це було? Тарас просто хороший маніпулятор? Він спеціально принижував дружину, ламав її волю і самооцінку, щоб бути на її фоні красивим і успішним?

Чому чоловіки поводяться подібним чином? Це спроба приховати власні комплекси і прищепити їх своїй дружині? Спроба грати на її почуття, страху залишитися одній?

Але, коли дружина перестала боятися, виявилося, що цей недосконалий шлюб йому самому набагато зручніший і потрібніший.