-Я тебе народила і тепер буду жити в тебе, ти повинна мене прийняти…

Коли я була зовсім маленька, ми жили в обласному центрі в двокімнатній квартирі. У мене була любляча сім’я, ми проводили вихідні разом.

Коли мені було 8 років, батьки сильно посварилися. Тато застав маму з іншим чоловіком, тому зібрав свої речі і пошов, обнявши мене на прощання. Ми з мамою жили вдвох і мені прийшлось дуже швидко освоїти всю домашню роботу. Мама весь час була то на роботі, то в неї якісь справи і фактично мною вона не цікавилась.

Коли мені було 10, мама вийшла заміж. Її молодому чоловікові я дуже заважала і мене відправили жити до бабусі, татової мами. Допомоги від мами не було – вся її життя стало крутитися навколо чоловіка і ми з бабусею жили на її пенсію. Бабуся колись не любила мою маму, але, ця неприязнь не перейшла на мене, хоча я дуже схожа на маму зовні.

Ми жили скромно, але дружно. Бабуся стала мені і татом, і мамою. Дівочі мрії і секрети, перша закоханість і підліткова криза – бабуся завжди була поруч і мене підтримувала. Вона померла, коли я вчилася на другому курсі. На моїх 18 бабуся подарувала мені свою квартиру.

Після смерті бабусі до мене прийшла моя мати, вперше за останні 5 років. Вона почала мене переконувати помінятися з нею квартирами. Адже їм з чоловіком тісно у двокімнатній, а мені, з її слів, одній нічого робити в трикімнатній. Почувши відмову, мама почала кричати:

– Я – твоя матір! Я тебе народила і виростила! Ти повинна бути мені вдячна!

Я її навіть слухати не стала:

– Бабуся мене виховала! Не ти. Ти просто викинула мене з дому, як непотрібне кошеня, коли зійшлася зі своїм другим чоловіком. Я тобі нічого не винна!

Наступного разу ми зустрілися ще через 5 років. Я вийшла заміж, у мене народився син. Ми з чоловіком жили в квартирі моєї бабусі. Жили мирно, не лаялися. Дитина здорова, нормальна дохід – нормальна середньостатистична сім’я. Прихід мами був великою несподіванкою. Я не хотіла пускати її в квартиру. Так не робиться: не можна кинути свою дитину, а через багато років заявитися до неї в дім. З кімнати вийшов син і запитав:

– Мама, хто ця тітка?

Мама швидко взяла ініціативу в свої руки:

– Я – твоя бабуся. Запросиш мене в гості? А то твоя мама мене виганяє.

– Я тебе не знаю. Мамо, вона справді моя бабуся? Чому ти про неї не говорила? -запитав у мене син.

– Сонце, йди в кімнату. Я тобі все потім поясню. – закривши двері в кімнату, я повернулася до матері.

– Навіщо ти прийшла? Тільки не треба мені розповідати казку про те, що несподівано прокинулися материнські почуття.

Вона сіла на порозі і почала плакати. Вона розповіла, що її обдурив чоловік. Що вони збиралися купити нову квартиру, тому продали мамину і її квартиру. А він забрав гроші і втік. Тепер їй ніде жити і вона вирішила пригадати про існування потрібної квартири у власності в непотрібної дочки.

– Я залишуся тут. Ти – моя дочка, ти мене не залишиш на вулиці, я не могла виховати тебе поганою людиною. Я буду жити в твоєму домі! Тільки тому, що я тебе народила!

Я пустила її переночувати – дійсно, не виставляти ж її в під’їзд. Я зателефонувала тітці Орисі, маминій двоюрідній сестрі, яка живе в селі, у них своє невелике фермерське господарство. Я домовилася, що завтра мій чоловік привезе їй мою матір. У селі завжди потрібні робочі руки, а натомість їй нададуть житло.

Якщо мати думала, що вона буде жити в моєму домі на всьому готовому як ні в чому не бувало, то вона помилилася. Моя бабуся замінила мені маму. Їхала вона з істериками і звинуваченнями.

– За що ти так зі мною? Я ж твоя мама!

І дійсно – за що я так несправедливо з нею?