Я щиро вірю, що він усвідомить користь від нашого розставання

Після пів року спільного життя я зрозуміла, що більше так не можу. Це розставання було дуже важким, хотілося плакати, кинутися до нього на шию і сказати, що я пожартувала. Але це був не жарт. Я йшла сама, за власною ініціативою, бо не бачила майбутнього в наших відносинах.

З кожним днем я все чіткіше бачила те, що ми з ним абсолютно різні, бачила лише те, що він боїться, що буде не як у всіх. Мені навіть здавалося, що йому не важливо, з ким, а важливо, щоб життя вписувалася в рамки «нормальності», щоб у вихідні в його особняку неодмінно були посиденьки з друзями і стіл ломився, а всі говорили: «яка вона у тебе господиня». Щоб були всі ці сімейні застілля і збори у родичів, щоб діти кричали і скаженіли, а матусі носилися за ними, що б всі разом, як у них прийнято.

А я так не могла. Я просто їхала посеред ночі на велосипеді в місто, а я просто йшла і робила собі чергову тату. Він намагався робити вигляд, що йому це подобається, що це забавно і він не проти, але видно було, що тримався за мене, як за останню соломинку, за шанс зробити «як треба», за надію що я змінюся, тому часом йшов у мене на поводу.

Я нарешті вирішила не мучити ні себе, ні його. Я просто пішла, хоч було важко. Навіть причину не змогла йому толком пояснити, напевно він подумав, що я просто втекла.

А потім, вже у себе вдома, на восьмому поверсі у своїх квартирі я взяла зошит і стала писати. Писала про все, що викликало сумніви, згадала все, за що було образливо, що не подобалося. Я зрозуміла, що це була не любов, зрозуміла, що насправді я щаслива і вільна і попереду тільки хороше.

Щиро вірю, що він теж рано чи пізно буде радий тому, що я пішла …