Я проти великої сім’ї. На це є свої причини

Я народилася в багатодітній родині. Всього нас було шестеро. Батьки не були релігійними людьми. Чому нас стільки – не знаю. З боку ми були ідеальною сім’єю – батько багато працює і забезпечує нас, мама займається господарством.

У тата була будівельна компанія – зводив невеликі котеджі. Не скажу, що ми прямо дуже добре жили, але не бідували. Щороку їздили відпочивати на море. Кілька разів всією родиною їздили за кордон. На столі завжди було м’ясо, фрукти в необмеженій кількості.

Але диявол криється в деталях. Природно, мамі було важко справлятися з нами усіма, тому двоє дорослих дітей допомагали з молодшими. Спочатку ми з братом розвішували білизну, допомагали на кухні, прибирали іграшки, мили підлоги, прибирали у дворі. Здавалося б, що дрібниця … але ні … спробуйте начистити тієї ж картоплі на вісім осіб або порізати овочі. І так кожного дня. Прання в нашому будинку було двічі в день. Це вимотує. І якщо брат швидко звалив з домашніх обов’язків – він більше їздив з батьком по будівництвах і пропадав в конторі. Зараз сімейний бізнес очолює саме він.

У мене не було часу не те щоб погуляти, часто уроки не встигала зробити. Згодом стало простіше, але аж до шостого класу – це якийсь безпросвітний кошмар. Посуд в раковині не закінчується ніколи. Не розумію, чому батьки не купили посудомийну машину. Може тому що самі посуду не мили ?!

Я виросла, у мене є чоловік, але я навіть зараз не втомлююся так, як втомлювалася в дитинстві. І ще у мене немає ніякого бажання заводити дітей. Може колись я пошкодую про своє рішення, але переламати себе поки не можу.

Зате мої молодші сестри й брати мають багато дітей. Мама з татом їм теж вселили, що велика сім’я – це добре. Може і добре, але точно не для старшої дитини, тим більше – дівчинки.