Я планувала побути за кордоном кілька років, але після недавнього дзвінка подруги я помчала додому, покинувши все

Свого чоловіка я, як кажуть, вiдбила. Так, у нього була інша до нашої зустрічі, але я досягла свого. Костя розійшовся з тією дівчиною, хоча вона за багатьма параметрами була привабливішою за мене: висока, худенька, з гарним волоссям.

Не подумайте, сама я не вважаю себе потворою. Але вмію дивитися правді у вічі. З цієї причини я швидко зрозуміла, що коханому чоловікові швидко набридне бути з гарною недалекою, абсолютно порожньою всередині жінкою. От і взяла ініціативу до своїх рук.

Ми зустрічалися недовго, близько восьми місяців. І потім одразу ж зіграли весілля. Цей момент я теж врахувала: багато старших жінок застерігали мене про те, що після весілля чоловіки стають іншими. Вони лінуються, вимагають більше віддачі, стають менш романтичними.

Отже, щойно ми почали жити разом, я навмисно почала піднімати планку своїх вимог від чоловіка. У такому невеликому стресі йому й на думку не спадало розкидати по квартирі шкарпетки або не мити посуд. Тому хатньою робітницею у своєму будинку я себе не почувала.

Проте зарплата дитячого терапевта не приносила достатньо грошей. А Костя працює саме у цій професії. Тож мені довелося обміркувати, куди і як нам треба було рухатися далі. Подібні думки мене дратували, і тому сімейна атмосфера у якийсь момент у нас зіпсувалась.

Чоловік не бачив себе у бізнесі: даремно, чи що, навчався усі ці роки? А мені не вистачало бюджету, щоб почати щось серйозніше, ніж перепродувати різний мотлох з Китаю. Тож треба було йти на рішучі заходи.

І найочевиднішим рішенням стала поїздка за кордон. Рік-два попрацювати, щоб, повернувшись, зайнятися чимось серйознішим. Кредит у банку брати було марно: потрібну суму нам не хотіли давати, та й відсотки якісь аж надто високі.

Тому виїхати на заробітки, поки молода, здавалося мені єдиним виходом із становища. Чоловік погодився, сам він їхати не міг, та й не надто хотів.

За перший рік там я заробила непогану суму і навіть отримала цікаві знайомства. Цікавими в тому плані, що після приїзду на батьківщину я могла б вести якийсь торговий бізнес із цими людьми.

Я серйозно, заможні люди за кордоном відрізняються від наших. У них немає всього цього пафосу та ворожості. І на контакт вони йдуть набагато охочіше. Просто розповідаєш їм про свої плани, в межах розумного, звісно, ​​і вони щось можуть тобі порадити чи навіть запропонувати допомогу.

Тому коли повернулася додому на деякий час, настрій у мене був прекрасний. Чоловік зустрів мене чудово, було видно, що він дійсно скучив і йому справді цікаві мої новини.

Я не робила помилок, які часто роблять наші жінки, приїжджаючи з-за кордону. Не привезла купу подарунків родичам, речі теж купувала середнього сегменту, на які там у них ціни досить демократичні. Загалом гроші не витрачала практично.

Скажу більше, Костя приготував мені романтичний сюрприз. І взагалі, за ту пару тижнів, що я була вдома, ми кілька разів ходили до ресторанів. Вдома готував він, прибирав і все інше. Все за рахунок чоловіка, я тільки відпочивала і набиралася сили.

Хоча, зізнаюся, я втоми зовсім не відчувала. Тож до роботи повертатися мені було нормально. Не було негативних почуттів, хотілося якнайшвидше з усім розібратися і почати вже нарешті працювати на себе.

Але через півроку після того, як я знову повернулася до чужої країни, мені повідомили неприємну новину. Наша спільна подруга побачила Костю, який йшов поряд з іншою жінкою. І все б нічого, я не звикла ревнувати свого чоловіка до кожного стовпа. Але то було інше.

За словами подруги, Костя не поводився з нею як зі знайомою: вони сміялися, обіймалися, загалом поводилися як пара. Тож просто так цю ситуацію спускати на гальмах було неможливо. Контролюємо емоції, вдих, видих.

Порадившись зі своїм роботодавцем, який за цей час встиг стати мені якщо не другом, то приятелем і навіть наставником, я вирішила, не гаючи часу, їхати додому. Хоча б на пару днів, щоб повністю розібратися у тому, що відбувається.

З чоловіком ми, звичайно, зідзвонювалися, але про розмову з подругою я йому нічого не сказала. Взяла квитки, вибачилася перед усіма, кого підвела у плані роботи, і полетіла додому.

Нерви були межі. В аеропорту я мало не втратила сумочку з картами, телефоном та всім іншим. Але, дякувати Богу, все обійшлося. Ледве не забула, що після прильоту додому моя сімка могла дати сигнал Кості, що я, як абонент, знову перебуваю на батьківщині.

Довелося у паніці все діставати, міняти назад. Теж стрес. У свою квартиру я відчиняла двері, готуючись до найгіршого. Але повністю передбачити подальшу ситуацію не змогла навіть я.

На кухні мене зустріла молода дівчина з величезними переляканими очима. Вона пила шампанське з мого келиха і нервово намагалася посміхатися. Все ясно, недаремно приїхала. Далі в кімнаті лежав Костя. Коли я нарешті змогла його розбудити, він навіть не повірив своїм очам. Намагався одночасно мене задобрити і зобразити жертву: йому було так самотньо!

Дівчина зібралася хвилини за півтори, і я не стала їй заважати. Та миттю вислизнула з дому і пішла у невідомому напрямку. Я озирнулася на всі боки і помітила, що гуляли вони з моїм чоловіком тут не один день. Але звідки дрова? Виштовхнувши чоловіка під холодний душ, я стала чекати, коли він прийде до тями. І хвилин через 5–10 із цим тілом можна було відносно виразно розмовляти.

Мої гроші, зароблені за перший рік, він майже повністю витратив . На кого? На ось таких ось окористих дів. А їх було, як виявилось, достатньо. Жити одному Кості набридло, і він пішов у розгул. Де я залишила заощадження, він знав. Тож жодних проблем із грошима не виникло. Ось таким був кінець нашого шлюбу. Увечері того ж дня Кості, як і його речей, у моїй квартирі не лишилося.

Зараз я перебуваю вдома, все ще не відійшла від шоку. Ніколи не думала, що емоції зможуть мене підвести. Мій роботодавець все ще сподівається, що я повернуся на роботу і час від часу мені пише.

Але в мене поки що повно своїх справ: розлучення, переговори з юристом щодо моєї ситуації (хоча вони перебувають у безвиході) та моральне відновлення. Контролювати емоції немає жодних сил, тільки нудота та образа. Сподіваюся, через якийсь час я знову візьму себе до рук. Але поки що перебуваю в депресії. Шлюб — це найгірше, що трапилося у моєму житті.