– Я не народжусь … Завтра мама піде позбутися від мене …

Жахливо стомлений і злий, Микола поспішав на останню маршрутку. День був просто жахливим, адже він посварився зі своєю дівчиною, вони наговорили багато дурниць одне одному.

Сьогодні вона приголомшила його новиною про те, що чекає дитину. У Миколи поки були інші плани. Хоч він і любив свою дівчину, але створення сім’ї, а тим більше народження малюка не входило в них. Він згадав як розсердилася дівчина. “Якщо так, то я завтра ж позбудуся від небажаної вагітності, а ти більше ніколи не підходь до мене!” – крикнула в розпачі Ірина, і втекла додому.

“Ну і нехай! Якщо вона така егоїстка і думає тільки про свої забаганки, то нехай залишається одна!” – Думав розлючений хлопець.

Сівши в порожній автобус, Микола закрив очі й постарався забути про неприємний інцидент. На наступній зупинці увійшов хлопчик років шести. Він був одягнений у футбольну екіпіровку і тримав м’яч в руках. “Треба ж, зовсім маленький, а так пізно їздить один. Куди тільки батьки дивляться”- подумав Микола.

– Доброї ночі. Біля вас не зайнято? – запитав хлопчик, і плюхнувся на сидіння поруч з хлопцем.

– З тренування їдеш? – поцікавився Микола. – Я теж в дитинстві ходив на футбол, але потім кинув цю справу …

– Так, затрималися трохи сьогодні, – втомлено відповів хлопчик.

– З таким серйозним підходом, ти точно станеш професійним гравцем! Але чому ти один? Вже так пізно … Де твій тато? – розпитував Микола.

Хлопчик подобався йому, чимось нагадував його в дитинстві. Такий же був смуглявий і з карими очима.

– У мене немає тата. Він відмовився від мене коли я ще не народився …

– Ну нічого … Думаю, це не завадить тобі стати чемпіоном! – посміхнувся Микола, йому хотілося підбадьорити хлопчика.

– Завадить … – важко зітхнув хлопчик.

– Але чому?!

– Я не народжусь … Завтра мама піде позбутися від мене … Мої батьки посварилися, прийнявши необдумане, доленосне рішення. Дуже шкода, адже я дійсно став би чемпіоном і мої батьки дуже пишалися б мною, особливо батько!

Хлопчик підхопив м’яч і вибіг з вагона. Микола відкрив очі. Він не міг зрозуміти, що це було: сон чи реальність. Подивившись у вікно, він побачив силует хлопчика, який ногою набивав м’яч.

“Що ж я роблю? Іра! Пробач мені, не думай позбуватися від нашого сина!” – прошепотів Микола і вийшовши з автобуса кинувся бігти назад.