Я наполягла на спілкуванні чоловіка з дитиною від колишньої дружини. Тепер же він робить ремонт у її квартирі, а я почуваюся зайвою

Мій чоловік Володя вже 8 років у розлученні. Він розлучився зі своєю колишньою дружиною Христиною, коли їхньому синові було 1,5 роки. З розповідей чоловіка я зрозуміла, що їхнє розлучення було здійснено на емоціях.

Христина тоді часто висувала чоловікові претензії з приводу того, що він приділяє сім’ї недостатньо часу. Володя тоді був молодий, йому хотілося після роботи піти відпочити з друзями, а Христина сиділа із сином удома.

Звичайно, її ображала така поведінка, адже вона теж хотіла провести час із подругами чи побути з чоловіком удвох, а була змушена сидіти з дитиною. Одного з таких вечорів, коли Володя повернувся додому з посиденьок із друзями, Христина закотила йому скандал.

Вони посварилися, наговорили один одному купу гидот, Володя грюкнув дверима і пішов, а Христина наступного ж дня зібрала його речі і подала на розлучення. Розвели їх швидко, оскільки жодного спільного майна вони не мали.

Вони жили на орендованій квартирі. Після розлучення Володя став винаймати простеньку квартиру і став накопичувати на своє житло, а Христина з сином переїхала до батьків. Миритись ніхто з них навіть не намагався. Вже за рік Володя познайомився зі мною, а чотири роки тому ми розписалися.

Відразу після весілля ми взяли квартиру в іпотеку, зробили ремонт, тепер потихеньку виплачуємо борг. У нашому сімейному житті все було добре, поки я не поцікавилася, чому чоловік не спілкується зі своїм сином.

Він виплачував аліменти, скидав колишній дружині гроші на подарунки до свят, іноді допомагав з великими витратами для сина, але сам особисто з ним не спілкувався.

“Так само не можна. Дитині не потрібні твої гроші, їй потрібен батько, спілкування. Треба цікавитися справами сина”, – сказала я.

Володя всерйоз думав, що фінансової підтримки достатньо для того, щоб вважати себе добрим батьком.

Він лише зрідка розмовляв із сином телефоном і навіть не завжди вчасно вітав його з днем ​​народження. Я переконала чоловіка, що дитина не винна в тому, що її батьки розлучилися. Чоловік прислухався до мене, поговорив із колишньою дружиною, вона була не проти його бажання брати участь у житті сина.

Мати Володі теж сумувала за онуком і хотіла з ним проводити час, тому вони вирішили іноді забирати хлопчика у вихідні з ночівлею до бабусі. Там Володя проводив час із сином, потім їхав додому, а дитина залишалася у бабусі. Вранці Володя знову їхав до сина, іноді брав мене із собою.

Тимофій виявився приємним і тямущим хлопчаком, мені він подобався. Він дуже схожий на мого чоловіка. На жаль, через мої проблеми зі здоров’ям у нас із Володею не виходить завести дитину, але я була рада, що вона стала знову спілкуватися зі своїм сином.

Таке спілкування влаштовувало всіх. Одного разу я помітила, що Христина намагається заманювати Володю назад. Вона не була у відносинах з моменту їхнього розлучення, хоча досить гарна і видна жінка. Я думаю, що в неї ще залишилися почуття до мого чоловіка.

Все почалося, коли Христина купила квартиру. Вона вирішила, що настав час з’їжджати від батьків, накопичила суму, якої вистачило б на початковий внесок по іпотеці і на ремонт, і купила квартиру. Після цього в нашій сім’ї і почався розлад.

Спершу я дізналася, що в п’ятницю ввечері, коли чоловік поїхав до Христини забирати сина до бабусі, вони втрьох пішли вечеряти до кафе. Здавалося б нічого такого, але чоловік приховав це від мене. Я випадково дізналася про це з розмови з Тимофієм.

“Я минулими вихідними обіцяв Тимоку зводити його до піцерії, а він дуже сильно просив взяти маму з собою”, – виправдовувався чоловік, коли я запитала його про вечір п’ятниці.

Володя почав присягатися в тому, що це був просто дружній похід у кафе і він любить тільки мене, що хвилюватися мені нема про що. Мені хотілося вірити чоловікові.

Ще й свекруха почала часто спілкуватися з колишньою невісткою, зі мною вона зідзвонювалася лише по справі, а з Христиною могла годинами розмовляти телефоном. Це при тому, що раніше вони взагалі не спілкувалися.

Після покупки квартири Христина попросила Володю допомогти їй із ремонтом. “Без чоловічої руки тут ніяк, а мені більше нема до кого звернутися”, – сказала вона. Я не зраділа, коли мій чоловік про це мені повідомив.

“Чому ти маєш допомагати з ремонтом у чужій квартирі? У неї є батько, чому вона його не може попросити? Тобі не здається, що вона просто хоче проводити з тобою більше часу, щоб повернути ваші стосунки?” – обурювалася я.

Чоловік відповів, що це не чужа квартира, бо в ній житиме його син, і він намагається для своєї дитини. А отця Христина не просить про допомогу, бо в нього вже здоров’я не те.

Свекруха підтримує Гену у його рішенні допомагати колишній дружині з ремонтом, чоловік тепер часто пропадає вечорами у її новій квартирі. Я не знаю, що й думати. Володя каже мені, щоб я не хвилювалася, що він любить тільки мене, а Христина – лише мати його дитини і більше їх нічого не пов’язує. Мені б дуже хотілося в це вірити, але поки що я почуваюся зайвою у власній сімʼї.