– Я можу сама зі школи прийти і їжу розігріти можу сама, не хочу з бабусею сидіти. І уроки я сама роблю, а бабуся тільки заважає

Синові Віри Петрівни 34 роки, а його дружині, Валентині, 30. Їхня дочка пішла в цьому році в другий клас. Батьки працюють, так що в турботах про внучку їм активно допомагає бабуся: привести зі школи, погодувати, відправити в музичну, дочекатися, проконтролювати, як зроблені уроки.

– Батьки у нас приїжджають з роботи пізно, – каже Віра Петрівна, – о дев’ятій годині вечора. Ми з внучкою на той час і вечерю приготуємо, і уроки зробимо, до сну їй залишається півтори години, ну так і проведіть час з сім’єю.

Ні, з сім’єю сина Віра Петрівна не живе, молодим вона поступилася своєю двокімнатною квартирою, а вони купили їй маленьку квартиру в сусідньому будинку. Але так виходить. що проводить там Віра Петрівна тільки ночі та вихідні дні. Хто ж за онукою нагляне?

Але останнім часом маленька Мар’яна відмовляється сидіти з бабусею навідріз.

– Я можу сама зі школи прийти, – заявляє дівчинка батькам, – і їжу розігріти можу сама, не хочу з бабусею сидіти. І уроки я сама роблю, а бабуся тільки заважає. Через неї трійку отримала, вона змусила мене завдання вирішити своїм способом, а у мене було все правильно. І мультики я у вільний час не можу подивитися, бабуся змушує вишивати, а планшет чіпати не дозволяє.

– Звісно, не дозволяю, – погоджується Віра Петрівна, – я в ньому нічого не розумію, а значить, проконтролювати, чим займається дитина – не можу. та й шкідливо це. Нехай книжки читає, вишиває і на майданчику гуляє.

Така нелюбов у Віри Петрівни не тільки до гаджетів, вона вважає, що син і його дружина неправильно живуть, не туди витрачають гроші, не тим харчуються.

– Я їм м’ясо з підливою приготую, пюре, а вони приїжджають з піцою покупної або роли привозять. Невістка, по-моєму, зовсім готувати розучилася.

– Мамо, – зупиняє потік повчань Віри Петрівни син, – нам так подобається, ми так звикли, нас все влаштовує.

А Віра Петрівна змиритися не може. Ну що це таке, у вихідні не зварити суп на обід? До можливості відіспатись у вихідні діти ставляться вкрай негативно: бабуся звикла вставати рано і не розуміє, як о 12 годині дня можна ще спати.

– Краще б в парк з дитиною сходити, погуляти, домашніми справами зайнятися, – палає Віра Петрівна «праведним» гнівом, – ні, приходжу – сплять, та ще й нарікають – розбудила, мовляв.

– А ти не лізь до них, – радить їй подруга-пенсіонерка, – нехай живуть, як хочуть. Бачиш, вже і внучка відмовляється сидіти з тобою. Скоро і молоді скажуть, що не приходь, мовляв, самі впораємося.

– Натякали вже! Але як вони впораються? – обурюється Віра Петрівна, – Та й не мають вони права так сказати. Я квартиру їм віддала, внучку виняньчила, готую, допомагаю. Це яку невдячність чорну треба проявити, щоб так сказати.

– І не говори, – жаліється Валентина співробітниці, – ми хотіли другу дитину народити, але передумали. І так немає життя від Віри Петрівни: приходить і бурчить, і про свою роль в нашому житті нагадує. Дочка вже плаче: не хоче з бабусею сидіти. А якщо зараз другу дитину народимо, то і ще кілька років від цієї опіки не позбудемося. Скандалити не хочеться, ми вдячні мамі за все. Але так більше просто неможливо.

Подружжя планує переїзд. Ускладнюється він поки тільки одним: квартира в якій вони живуть, за документами належить Вірі Петрівні, а та, в якій живе вона – записана на подружжя.

– Ми під приводом розширення і планів на другого малюка все зробимо, – каже Валі чоловік, – віддасть цю – чудово. Не віддасть – маленьку продамо,  іпотеку знову візьмемо, але все одно поїдемо.

Віра Петрівна поки про ці плани не знає. Як вважаєте, з боку молодої сім’ї це буде невдячністю? Або єдиним шансом звільнитися від нав’язливої ​​опіки та зажити так, як їм самим подобається? Не буде закидів, повчань, спроб виховати вже дорослих дітей і прищепити своє бачення світу внучці, яке викликає тільки роздратування і небажання спілкуватися?

А може, треба поговорити в останній раз і чесно попередити про те, що вони зроблять, якщо нав’язані благодіяння продовжаться?