Я купила собі машину, відмовившись оплатити сестрі ЕКО і ні про що не шкодую…

Багато родичів і спільних знайомих мене засуджують, називають егоїсткою, але особистий автомобіль для мене значно важливіший, ніж шанс сестри завагітніти. Мене не називає егоїсткою тільки троюрідна сестра, у якої власне я й купила свою машину.

Багатих родичів чи друзів, які можуть легко дати в борг відчутну суму, у Люби немає. Сама Люба заробляє 6 тисяч на місяць, її чоловік Василь – 7500. Дитину вони дуже хочуть, але у них ніяк не виходить.  Чекати далі вони не хочуть. Любі виповнилось 35 років, Василеві 38.

У двокімнатній квартирі Васі вже давно готова дитяча і шафа ломиться від дитячих речей. На балконі чекають свого часу санки й коляска, які Люба забрала безкоштовно по оголошеннях. Як тільки хтось зі знайомих завагітніє – Люба одразу мчить в гості, щоб на неї чхнули. Знаєте, прикмета є така? Нібито, щоб завагітніти, треба вагітній жінці кілька разів чхнути на не вагітну. У Люби є пустушка під подушкою і безліч статуеток слонів – символів родючості – розставлені по всій квартирі. Вона змушувала нашу вагітну троюрідну сестру годувати її з ложечки. Теж десь вичитали.

Про ЕКО Люба знала, але грошей не було. При такій-то цілеспрямованості, можна було і накопичувати гроші. Замість того ж зробленого ремонту в дитячій, можна було потихеньку відкладати на рахунок, але Люба з Василем вважали за краще переслідувати вагітних і скуповувати фігурки слоненят.

 

У мене ж свого житла немає, останній рік я живу у хлопця. Заміж  він кликав, але я не хочу, мені й так добре. Машину я хотіла давно: ще в 19 років здала на права з грошей з підробітку і почала збирати. Картонну коробку я обклеїла червоним папером і зробила напис: «На машину». Потроху збирала, бувало, що за місяць до скарбнички додавалося всього 100 грн. Головне, що мета була і я до неї йшла. Нехай і маленькими кроками. До хлопця я переїхала вже зі своєю коробкою-скарбничкою. Він посміявся, побажав удачі та став сам іноді складати туди грошики.

Пару місяців назад, на сторінці в соцмережі у троюрідної сестри я побачила пост. Вони з чоловіком продавали свою машину. Я перерахувала гроші в коробці і їй зателефонувала. Дивитися «конячку» ми поїхали разом з хлопцем, він явно в машинах шарить краще, ніж я. Побаченим він був задоволений. Крім того, чоловік троюрідною сестри зробив мені невелику знижку, як родичці. Але все одно було приємно. Ми домовилися зайнятися договору купівлі-продажу через кілька днів, колись у мене буде вихідний і поїхали додому.

Чутки про те, що я зібралася купувати авто, розлетілася по рідні зі швидкістю світла. Спочатку зателефонувала мама, потім дідусь, а потім і Люба. З наполегливим проханням про серйозну розмову і запросила вона мене додому до нашої мами. Мабуть, щоб у неї союзник був. Я приїхала.

Почалися розмови про те, що сім’я і діти – найголовніше у житті будь-якої людини і жодне матеріальне благо не зрівняється із задоволенням від щастя споглядати беззубу дитячу посмішку. Куди вони хилять, я не розуміла.

Поки Люба прямих текст не попросила віддати гроші їй на ЕКО. А я і пішки можу походити, як вона сказала. Але бонус, в разі позитивної відповіді, мені б віддячили: Люба обіцяла, що назве дитину, яка народилася за допомогою ЕКО, на мою честь. Я відмовила і пішла.

Якби мої гроші на мою мрію були єдиним шансом сестри стати матір’ю, я б не роздумуючи їй їх віддала. Всі, аж до останньої копійки. Але річ у тому, що дитина у Люби є.

У 18 років Люба їхала на навчання в столицю. Повернулася звідти у 21, зла, мовчазна і не закінчивши інститут. Через кілька днів, після маминого дня народження, коли гості пішли, а мама вже заснула, Люба мені розповіла, що в столиці закохалася. Від любові бувають діти, ось і Люба завагітніла. Хлопець її відразу кинув, з пузом повертатися їй було соромно. Вона народила в Києві та відмовилася від дитини, а потім тільки перебралася назад до нас.

Вранці, після цієї сповіді, мені навіть здалося, що все це мені наснилося. І що немає у Люби ніякої дитини. Але вона почала мене розпитувати, що я пам’ятаю з вчорашнього, уважно спостерігаючи за моєю реакцією. Я удала, що нічого не пам’ятаю, вона розслабилася і повеселішала.

Я вважаю, що Люба вже є матір’ю. Відмовившись від однієї дитини, випрошувати грошей на народження другої – трохи лицемірно. За ті п’ять років, що вони заводять дитини, можна було б знайти ту дівчинку та забрати її до себе. І взагалі, те, що зараз у Люби нічого не виходить, я вважаю кармою. Заслуженої кармою, як би грубо це не прозвучало.

Купівля машини для мене важливіша, ніж оплата ЕКО для сестри. І мені за це зовсім не соромно.