– Я чудово знаю, що ви хочете мене вигнати! – кричала моя мама. – А квартиру мрієте собі привласнити

Моя мама все життя працювала вчителем. Дітей у неї двоє: я та моя сестра Валя, яка живе в іншому місті.

Так вийшло, що ми з чоловіком та сином живемо з мамою в одній квартирі. Квартира у нас велика – 4 кімнати, тож місця вистачає всім. Свого часу мама сама наполягла, щоб ми жили разом, бо їй уже важко справлятися з господарськими справами.

Спершу жили добре, дружно. Але приблизно через три роки мама стала змінюватися. Постійно чимось незадоволена, підозріла, примхлива. Я подумала, що, напевно, бере своє вік.

Але що далі, то гірше. І тепер мені здається, що мама ненавидить мою сім’ю. Причому з кожним наступним роком дедалі сильніше.

У нашому селищі маму багато хто знає. Людина вона шановна, не одне покоління випустила, доки у школі працювала. Мама дуже доброзичлива до всіх, крім нас. Завжди посміхнеться, поговорить, вислухає, дасть пораду.

А нещодавно я дізналася, що багато знайомих просто шкодують мою маму. Вона всім розповідає, що я – нечупара, по хаті робити нічого не хочу. Хоча насправді всі побутові питання лише на мені й тримаються.

Каже, що я не хочу працювати і сиджу на її шиї. Насправді я працюю віддалено і маю непоганий дохід. Грошей ми у матері не брали і не збираємося цього робити.

Про мого чоловіка вона каже, що той ледар і випиває. Хоча чоловік цілими днями на роботі зникає, а трохи випити він собі дозволяє тільки на свята. А син мій – дурний і лінивий. Виросте таким самим як батько. Адже син ще маленький, 6 років йому всього. Спокійний, кмітливий хлопчик. Завжди намагається допомогти мені в господарстві.

І що найцікавіше, багато моїй мамі вірять. Деколи соромно вийти з квартири. Постійно переслідують косі погляди знайомих та сусідів.

Намагалася поговорити з мамою, дізнатися, чому вона таке каже. Марно. Лише на скандал нарвалася.

– Я чудово знаю, що ви хочете вигнати мене! – кричала моя мама. – А квартиру мрієте собі привласнити. Я все вирішила. Продаватимемо цю квартиру, гроші розділимо, і я поїду від вас жити до Валі.

Тільки Валя не горить бажанням маму до себе забирати. Як дізналася, що мама з нею жити збирається, одразу обмежила спілкування з нами.

Вона й раніше дуже рідко приїжджала. 2 рази на рік. Приїде, привезе невеликі сувенірчики в подарунок, погостює пару днів і їде. Говорила мені, що довше терпіти нашу маму – вище її сил.

А мама і рада приїзду доньки. Ходить і всім знайомим розповідає, скільки їй Валя подарунків навезла. І що від нас подарунка не дочекаєшся.

Хоча це також неправда. Ми завжди даруємо мамі презенти на свята та день народження. Щоправда, син їй нещодавно малюнок подарував, то вона його одразу в смітник викинула. Дитина засмутилася. Я з ним поговорила згодом. Порадила більше так не робити. Хай краще мені татові дарує.

А Валя, після того, як дізналася про мамині плани щодо переїзду до неї, тепер взагалі не приїжджає. Дзвонить рідко, тільки на свята. Але мама все одно впевнена, що дочка чекає на неї до себе, і вперто збирається переїжджати.

Останньою краплею стало те, що мама почала звинувачувати нас із чоловіком у тому, що ми хочемо її позбутися. А сусідам сказала, що боїться за своє життя!

Ось цього я від неї не чекала. Так прикро було. Порадившись із чоловіком ми вирішили, що квартиру треба продавати. Нічого, купимо собі маленьку квартирку. Як кажуть, у тісноті, та не в образі. Зате на душі буде спокійно. А сама хай кудись хоче туди і їде! Хоча я більш ніж впевнена, що Валя її одразу відправить назад. І тижня у себе не протримає.