-Я через вас плакала, а тепер ваша черга

Ми жили в особняку в райцентрі. Крои мені було 6 років, в тата стався інфаркт і він помер. У мене є старший на 3 роки брат. Мамі було дуже важко, але ми з братом швидко навчились робити все по дому, а мама працювала на двох роботах.

Час йшов, ми підросли. Брат почав зустрічатись з дівчиною. Нам з мамою вона не сподобалась, але ми не втручлись в їх стосунки. Потім брат пішов в армію.

Коли брат повернувся, його дівчина була на четвертому місяці вагітності. На побачення вона до нього не їздила. Всім було зрозуміло, що  дитина чужа. Брат на ній все одно одружився і привів її в наш будинок, з чужою дитиною.

Брат щиро дивувався, чому ж ми з мамою дружину його не любимо. А за що її любити то було? Нахабства вистачило в наш будинок з чужою дитиною прийти, та ще й допомагати ми їй з немовлям повинні? Дружина брата вважала, що раз брат прийняв дитину, то і ми приймемо.

Прорахувалася вона. Ще й гуляти почала. Брат на ворота, а вона біжить одразу:

– Надь, подивишся за племінником? Я відпочину сходжу, з подружками пошепчу.

Та який він мені племінник? Добре вона влаштуватися хотіла: я, значить, з чужою дитиною маю сидіти, а вона далі братові роги наставляти піде?

– Будинки сиди. Їжі немає, підлоги не миті. Зібралася вона. Не буду з ним сидіти. Твоя дитина – сама і сиди з ним.

Ми з мамою дивом розлучили їх просто всіма правдами і неправдами. Вижили нахлібницю з дому.

В той тдень, коли брат з нею розлучився, ми вдома стіл накрили, свято влаштували. Там я познайомила брата з подружкою своєю. Закрутилося у них, через рік одружилися, дитинку народили. Нашої крові, не рівня попередньому «племяннічку».

Раптом, як грім серед ясного неба: колишня дружина брата на аліменти подала. І  суд на її сторону встав. Суддя пояснила: якшо брат знав, що дитина чужа і все одно на себе записав – значить тато і змінити це ніяк не можна. Тепер брат, через помилки молодості, повинен утримувати чужу дитину на шкоду власному синові. А дружина його колишня ходить задоволена. каже:

– Я від вас натерпілася свого часу, тепер ваша черга мучитися.

І  права, гадина, мучимося. Брат – єдиний годувальник у родині, у нього і так невелика зарплата. А ще й їй треба частину віддавати. Навіщо так робити? Навіщо людям життя псувати?