Взявши його на роботу, я навіть не очікував такого…
Прийшов до мене на роботу хлопець влаштовуватися, запрошую в кабінет. Непоказний такий хлопчина, років вісімнадцять на вигляд.
– Візьміть попрацювати на два-три місяці, в армію скоро йти, хочу трохи підзаробити, батькам допомогти, я один в родині.
– А що ти вмієш?
– Я поки мало що вмію, але я швидко навчуся.
– Навіть не знаю, нам фахівці потрібні.
– Я буду добре копати, возити, що скажете робити.
У нас якраз починалося будівництво невеликого котеджу в передмісті. Екскаватор тільки котлован рити закінчив. Доробляти вручну потрібно. Подумав я і вирішив, а візьму хлопця нехай спробує, попрацює, може і вийде щось.
– Тебе як звуть?
– Саша.
– Добре Саша, приходь завтра, визначу тебе в бригаду, будеш будинок будувати.
– Дуже дякую.
Я навіть не припускав, яким тямущим хлопчина виявиться. З перших днів він буквально носився по будівельному майданчику, копав, возив, носив, робив все що йому говорили. Після роботи мужики по чарочці, а Саша робу акуратненько повісить, помиє і додому бігом.
Пройшов місяць. Хлопець вже прижився в бригаді, став в креслення поглядати, питання задавати, з бригадиром радитися. Той дуже задоволений підлеглим, часто питав: «Де ж ви хлопця такого відшукали».
Десь місяці через три прибіг Саша рано вранці на будівельний майданчик, і махає папірцем: «Повістка мені прийшла, в армію йду». Так не хотілося його відпускати, своїм він став за ці дні. Розрахувалися з ним як годиться, навіть премію видали за відмінну роботу. Щиро сподіваємось, що він повернеться до нас через рік.