Взяла на виховання чужих дітей, за що мій син мене зненавидів

Чоловік мій помер двадцять років тому, тож нашого єдиного сина я виховувала одна. У шлюбі я більше не була – не зустріла відповідного чоловіка. Тож усе життя присвятила вихованню Андрія. Я завжди мріяла про велику родину, але доля розпорядилася інакше.

Андрій виріс, одружився, завів своїх дітей. Разом із дружиною та дітьми вони переїхали до іншого міста. Ми бачимося досить рідко, і я дуже сумую за сином і онуками.

Залишатися однією в порожній квартирі бувало часом нестерпно, а після того, як я вийшла на пенсію, то зовсім страшно.

В одному виданні я прочитала замітку про жінок, які дбають про дітей-сиріт, але не всиновлюють їх.

Я сумнівалася спочатку, але самотність та туга змусили мене подати заявку на участь у програмі.

Під моєю опікою виявилося кілька дітей різного віку. Я гуляла з ними, привозила свійську їжу, купувала скромні подарунки на свою пенсію. Загалом оточувала їх турботою.

Моє нове, можна сказати, хобі надавало сил. Я стала почуватися набагато краще. Вела активний спосіб життя, навіть скинула вагу, нормалізувався тиск. Я ніби помолодшала років на десять.

Син із онуками продовжували дзвонити мені по відео, але я не завжди мав час відповісти, бо я займалася з підопічними.

Мабуть, Андрій щось запідозрив, і вирішив мене відвідати. З ним приїхала і моя невістка Свєточка з онуком та онукою.

– Мамо, що з тобою відбувається? – почав розмову Андрій, коли я обіймалася з онуками. – Я поговорив із сусідами – ти вдома майже не з’являєшся! Тобі потрібна допомога? Чому ти нічого не розповіла? У тебе є проблеми зі здоров’ям.

– Синку, я почуваюся чудово, – з усмішкою відповіла я, – просто тут самотньо було, от я і знайшла собі заняття до душі.

– Яке ще заняття? – хором запитали Андрій та Світлана.

Я розповіла їм про те, чим займаюся, про допомогу дітям. Що тут розпочалося!

– Ти зовсім на старості з глузду з’їхала?- кричав син.

– Мені самотньо, ось я знайшла собі таке хобі. Ці дітки самотні, їм турбота потрібна і які подарунки, – відповіла я.

– Тобто ти й гроші витрачаєш на чужих дітей? – здійнявся Андрій. – Ти, рідний сину, справляйся сам, а ось цим дітлахам моя допомога потрібна? Так, чи що?

– Тебе я виростила сама, дала тобі освіту і старт у цьому житті, – сухо відповіла я, – тепер я хочу і можу дати такий же старт іншим. Я це зроблю. Це моє життя!

Скандал продовжувався кілька годин. У результаті Андрій вискочив із квартири і сів у машину.

Коли вдалині стих шум двигуна я важко зітхнула. Знала, що розмова із сином буде важкою, але не думала, що настільки.

Через тиждень я спробувала зателефонувати до Андрія, але син не брав слухавку, затаївши образу. Нещодавно до мене заїжджала Світлана з онуками.

– Андрій все зрозуміє, згодом, – заспокоїла мене Світлана, – йому важко прийняти той факт, що він тепер, по суті, не єдина ваша дитина.

– А тобі яке від цього? – запитала я.

– Не знаю, – знизала плечима дівчина, – я б, напевно, так не змогла – доглядати за чужими дітьми, стати матір’ю за фактом. Але я розумію ваші почуття, якби у нас із Андрієм не було дітей, я б теж, напевно, шукала такого спілкування.

Світлана з онуками приїжджають до мене досить часто, Андрій досі злиться, хоч і почав відповідати на мої дзвінки.

Багатьом ця історія видасться дивною, але я так упоралася з самотністю. Я не забула про свого сина та онуків, але хочу поділитися своїм материнським коханням і з іншими дітьми.