Взяла кота з притулку, а він змінив моє життя

На роботі я отримала підвищення, але для цього довелось переїхати. В новому місті мені довелось почати життя буквально з нуля.

Друзів та знайомих у мене там не було, квартиру я знайшла за оголошенням і орендувала її. Все почало  налагоджувалося, але мені було дуже самотньо на новому місці.  Подумавши, я вирішила взяти до себе котика.  Притулок для тварин в цьому містечку був в дуже хорошому стані й тварин там було дуже багато.

У найближчий вихідний я вирушила вибирати собі вихованця. Спочатку хотіла взяти маленьке кошенятко, щоб йому і мені було легше звикнути одне до одного, але поки я бродила по території притулку, то подружилася з великим, рудим котом.

– Звідки він у вас? – запитала я співробітницю притулку.

– Зовсім недавно привезли з траси хлопці. Вони їхали кудись, прокололи колесо і зупинилися, а, поки міняли, до них прибився цей кіт. Він був в колючках, але шерсть ще не звалялася, а на шиї висів красивий нашийник з медалькою, на якій вибито ім’я Марк.

– Він відгукується на це ім’я? – уточнила я.

– Так, – відповіла дівчина, – я взагалі дивуюся, – продовжила вона, – що він за вами ув’язався. Зазвичай він спить в кутку, як ніби сумує навіть. Ми вирішили, що він втік у когось з машини.

– А чіпа, випадково, у нього не було? – запитала я.

– Ні, – відповіла дівчина.

В той день я не стала  нікого брати, вирішила прийти завтра ще раз. Двоє кошенят з тих, які там були, мені дуже сподобалися. Вони були грайливі, здорові й милі, можна було вибрати когось із них, але у мене з голови не йшов той рудий кіт Марк і слова дівчини про те, що він дотепер ні з ким, крім мене, не йшов на контакт.

На наступний день я прийняла остаточне рішення, пішла до притулку і забрала Марка. Кіт не заперечував і навіть, здається, був задоволений, що потрапив до мене в руки. Вдома я йому подарувала одну з найбільших коробок з-під взуття, поклавши туди ковдрочку та влаштувала коту затишне гніздечко. Але він вважав за краще спати у мене в ногах, розтягнувшись вздовж ліжка та обнявши мене своїми сильними лапами.

На другий день він почав мурчати, коли я його гладила. Ми подружилися, кіт більше не сумував. Я стала викладати наші з ним фото в інстаграм і в інші соцмережі. Якось раз під фото Марка з’явився коментар якогось хлопця: «А якщо це мій кіт?» Я відповіла: «Навіть якщо це так, то тепер кіт мій». Хлопець написав особисте повідомлення, що передбачає, що Марк – його кіт, той самий кіт, якого він втратив на трасі під час переїзду з дачі в місто і показав старі фото Марка, а головне – згадав про нашийник і медаль.

Я відповіла, що так, це той самий Марк, я взяла його з притулку, але тепер це мій кіт і я не збираюся його нікому віддавати. Хлопець відповів, що все розуміє і попросив дозволу приїхати до мене, щоб побачитися з Марком. Я спершу не хотіла, щоб хлопець приїжджав, але потім подумала і вирішила, що це несправедливо. Ми домовилися, що колишній господар Марка приїде в наступні вихідні.

Хлопець прийшов до нас з Марком в гості з величезним пакетом котячого корму і букетом білих троянд для мене. Я була зворушена. Хлопець покликав Марка і кіт впізнав його, почав тертися і мурчати. Хлопець взяв його на руки та сів з ним на дивані, а я сиділа навпроти в кріслі. Марк полежав трохи у хлопця на колінах, потім зіскочив на підлогу і прийшов до мене на крісло. Хлопець запитав:

– А можна я ще приїду?

Я кивнула в знак згоди. Хлопця звали Андрій і він став приїжджати кожні вихідні. Ми з Марком звикли до його візитів, а сама я вже не уявляла свого життя без цих зустрічей. Десь через пів  року Андрій зробив мені пропозицію і ми одружилися.