Взяла і зіпсувала нам вихідний…
Сьогодні ми мали йти в парк з дітьми, в компанії мами чоловіка. У нас з нею дуже погані стосунки, вона навіть з моїм чоловіком не може порозумітись. Цілу ніч лив дощ, тому вирішили прогулянку скасувати. Щоб уникнути неприємних інцидентів, при зустрічах свекрухи з внуками я завжди присутня. Чоловік подзвонив своїй мамі, скасував атракціони.
Ми вирішили всією сім’єю подивитися новий мультик і замовити величезну піцу. Діти зраділи, чоловік пішов завантажувати мультфільм. Поки ми чекали кур’єра з їжею, вирішили навести вдома порядок: діти були відправлені збирати свої іграшки, чоловікові було видано особливо важливе завдання – розібрати мотлох на балконі. Ну а я пішла відмивати кухню.
Втомлені, але задоволені, ми подивилися на годинник – кур’єр повинен був прибути хвилин через 10-15, ми вирішили почати перегляд.
– Ура, піца приїхала! – заволали мої хлопці й побігли відчиняти двері.
– Мамо, це не піца. Бабуся приїхала.
Я дивилася на чоловіка:
– Ти точно їй подзвонив?
– Точно подзвонив.
– І навіщо її принесло? – запитала я.
– А я знаю? Підемо, запитаємо.
Ми пішли в коридор. Свекруха тискала дітей, які виривались, а, побачивши нас, радісно посміхнулася:
– Там розпогодилося, сонечко світить. Ось я і подумала – чого вдома сидіти? Одягайтеся давайте!
– Мамо, я ж дзвонив, попередив. Ми мультик дивимося.
Поки ми збиралися в парк, прийшов кур’єр. Я дала йому купюру 200 грн, забрала доставку і сказала:
– Решти не потрібно. Він подякував і пішов. Свекруха почала драматизувати:
– Гроші дівати нікуди? Подзвонила б, я б за ці гроші вам 3 піци зробила. Шикуєте, я бачу, а мені допомогти не можете.
Ага, подзвонила б я. Хто-небудь буде їсти піцу, тісто для якої розкочували на столі за яким таргани пішки ходять? А в начинку, я впевнена, пішов би томатний соус, який свекруха особисто нашвидкуруч років 5 назад зробила і з того часу він заростає цвіллю у неї в холодильнику. Чоловік посміхнувся:
– Мамо, ну навіщо все ускладнювати? В цьому і принадність замовлення їжі – всі байдикують, а їжа є.
Свекруха стиснула губи, але синові нічого не сказала. На прогулянку я одягла нове світле плаття. Вигулюватися – так красиво. Молодший син схопив свою вантажівку на мотузочці – без неї нікуди.
Ми вийшли з будинку, калюжі – по коліно, сонечко ще не встигло їх випарувати. Ми підійшли до пішохідного переходу, розсудливо тримаючись подалі від дороги. Загорівся зелений – ми рушили в дорогу. І тут якийсь мудак проїхав на червоне світло й облив мене з голови до ніг брудною водою з калюжі.
Стою я така красива і брудна. Настрій – нижче плінтуса. А свекруха почала реготати:
– Ти ж у нас з грязі в князі, так що все правильно: подібне тягнеться до подібного. Стривай я фото зроблю, милуватися буду.
Не знаю чому, але ці слова моментально довели мене до сказу. Я вихопила з рук у сина машинку, підійшла до калюжі й набрала повний кузов води, а потім вилила цю рідину свекрусі на голову.
Вона почала кричати. Я дітей за руки і в сторону будинку рушила. Чоловік наздоганяє і каже з докором:
– Ну навіщо ти так.
А я ображено:
– А чого вона регоче?
Старший не втримався від коментаря:
– Дитячий сад, ясельна група.
Посиділи, блін, подивилися мультик під піцу. Весь вихідний своїм приходом зіпсувала.