Вирушила на побачення наосліп. Заходжу в кафе, а там в залі тільки один чоловік, а поряд з ним старенька жінка. Я надіялась, що це не він

Аня йшла вулицею і нервувала. Якби не дана мамі обіцянка, то вона в житті не підписалася б на цю авантюру, а побачення наосліп у її особистому реєстрі проходило саме за категорією “авантюра”.

Діставшись нарешті до кафе, вона зайшла і почала оглядатися. Відвідувачів у цьому закладі було небагато, і серед них був лише один чоловік. Аню відразу збентежило, що поряд з ним сиділа жінка похилого віку, але вона вирішила все-таки підійти і запитати, пристрасно сподіваючись, що це не той, хто їй потрібен.

Тоді дівчина матиме чудову нагоду розвернутися і піти, адже призначений час уже настав, а якщо потенційний наречений не з’явився, то вона вільна, чекати на нього вона мамі не обіцяла.

– Вибачте, ви – Василь? – несміливо спитала дівчина, підійшовши до столика.

Чоловік поважно кивнув, а жінка, що сиділа поруч із ним, окинула Аню оцінюючим поглядом.

Василь важко підвівся з-за столу, допоміг Ані зняти пуховик і відсунув для дівчини стілець. Весь цей час жінка мовчала, лише схвально поглядаючи на чоловіка. Ані було дуже незатишно, не так вона собі уявляла побачення, хай і наосліп. Зайнята своїми переживаннями, Аня не одразу включилася у розмову.

– … моя мама Віра Максимівна, – закінчив репліку Василь.

Дівчина кивнула і несміливо усміхнулася, а названа Вірю Максимівною жінка безцеремонно розглядала її, постукуючи пальчиком по столу.

Потім чомусь кивнувши, жінка витягла з сумки зошит, ручку і ніжно глянувши на сина, перевела погляд на Аню. Теплотою погляд не вирізнявся.

– Ну, приступимо, – вона відкрила зошит і приготувалася писати. – Щоб не гаяти час, я спочатку розповім, яку дружину ми Васці шукаємо.

Самі розумієте, часи не ті, щоб пускати таку справу на самоплив, стільки аферисток розлучилося! А у Васі частка в моїй двійці, освіта є, працює на державній службі, самі розумієте – ласий шматочок. Ось і вирішили шукати. Аня, ви хочете заміж?

Заміж Аня хотіла. Її виховували із вектором на сім’ю. Та й роки вже підтискали, скоро тридцять два, а в таких роках перебирати вже не доводиться. Цю думку мама їй зафіксувала у голову ґрунтовно.

На побачення це вона погодилася через те, що мама підловила її за хвилину розпачу. Тоді Аня розлучилася з кавалером, справа з яким стрімко котилася до весілля, але не докотилася. Розбилося колесо їхнього щастя об ліжко подруги, що було особливо прикро.

Саме тоді мама і сказала, що в неї є подруга, яка має сина, він не одружений, дуже позитивний молодий чоловік, і чому б такій позитивній дівчині, як Аня, з ним не познайомитися. Вона тоді і погодилася.

І ось тепер вона сидить тут і вислуховує від Віри Максимівни, що її Васька золото, яке потребує ніжного та ґрунтовного догляду.

– За харчуванням Васі треба буде стежити. У нього слабенький шлунок, тому готувати лише дієтичні страви. Ще в нього часом пустує печінку і раз на квартал варто перевіряти нирки, та й підшлункову, звичайно.

Ані вже вистачило і цієї інформації про багатий внутрішній світ “нареченого”, але Віра Максимівна продовжувала і зупинятися не планувала.

У домі, де житиме Васічка, не повинно бути жодних домашніх тварин, пилу, квітів та цитрусових – у Васі на все це алергія. А ще у Васі астма, тому ніяких парфумів та іншого пахучого. Аня про всяк випадок відсунулася від столу, їй не хотілося спостерігати, як Вася мучитиметься від її духів, хоча той начебто й не планував.

А його мама продовжувала докладно розповідати про догляд за Васьою, ніби відразу з цього кафе вони підуть до РАЦСу, де Васю передадуть Ані за актом приймання.

Всі речі Васі треба кип’ятити, а потім прасувати з двох боків, і ніяких порошків, у Васі дуже ніжна шкіра. Нижню білизну прати виключно вручну

Алергія, астма, хворий шлунок, печінка і нирки, що викликають тривогу… Чим більше Віра Максимівна говорила, тим більш насторожено дивилася на Васю Аня, а раптом він прямо зараз вирішить тут ковзани відкинути?

“Якийсь він нежиттєздатний, якщо вірити його мамі. І як до своїх років дожив”, – думала з усмішкою Аня, розглядаючи пухкі щічки чоловіка, заливаються здоровим рум’янцем.

Поки Віра Максимівна вантажила свідомість Ані цінною інформацією, предмет її монологу встиг з’їсти три шматки торта і явно примірявся до четвертого. Мабуть, це входило до його дієти. “На такій дієті і я б посиділа”, – подумала Аня.

А мама Васі вже перейшла на те, на які болячки встиг перехворіти її синочок, і які у нього після цього ускладнення. На цьому моменті в Ані в голові щось клацнуло, мабуть, вибраний мамою вектор на сім’ю вивалився, і дівчина немов заціпеніння з себе скинула.

– Дякую за цікаву розповідь, Віра Максимівна, але я тут зрозуміла, що зовсім вам не підходжу. У мене, як мінімум, є кішка, яку мені не дозволить кинути совість, – промовила Аня, встаючи з-за столу і одягаючи пуховик.

У спину їй долинуло “ось з кішкою ти і залишишся”, що змусило Аню усміхнутися.

Вийшовши з кафе, вона вдихнула свіже морозне повітря і вирішила, що життя прекрасне. І тридцять два роки – це не вирок. А ось Вася – це вже вирок.