Випадково дізналась правду про колишнього чоловіка

В 36 років я готова була покласти крапку на особистому житті. На той момент я вже була двічі розлучена, а моєму синові було 14. Я жила у власній двокімнатній квартирі, працювала на непоганій роботі та вела здоровий спосіб життя.

Одного дня мій колега Сергій запропонував сходити в кіно на хороший фільм. Відмовлятися я не стала, адже нудно сидіти вдома. Ми з’їздили в кінотеатр, Сергій запропонував зайти в кафе. З того дня ми почали стабільно вибиратися кудись на вихідні.

Через 2 місяці він, буденним голосом, запропонував з’їхатися. Ні зізнань у любові, ні подарунків і квітів. Та й чи потрібні вони в нашому віці? Я задала питання:

– У кого ми будемо жити? У тебе?

– Можемо і в мене, тільки я квартиру знімаю.

Повисла пауза.

– Ні, ти не подумай нічого поганого. Я не альфонс. Тернополі у мене будинок, 20 соток землі.

– Зрозуміло. Ну ладно, перебирайся до мене, – відповіла я.

І ми стали жити разом. Все було добре, мені нема на що скаржитися. Сергій виявився турботливим, ніжним чоловіком. Він возив мене на роботу на машині, ввечері ми заїжджали в супермаркет, закуповувалися продуктами, їхали додому готувати. Дивились фільм. Мріяли про те, куди поїдемо влітку.

Якось ми сиділи за столом, пили чай і Сергій запропонував розписатися. Аргументів для відмови я не знайшла. Ми й так живемо разом. А так хоч законний чоловік буде, не соромно перед подругами.

Ми одружилися. Інколи в моїй голові крутились питання: “Чи це той чоловік? Чи не поспішила я поставити на собі хрест в 36 років? Хотілося емоцій, напруження пристрастей, в ейфорії побути хоч трохи. А не так – прісно, ​​буденно. Наче ми 30 років у шлюбі. А, може, так навіть і краще?”

Через рік Сергій мовчки зібрав речі й пішов. Я зловила себе на думці, що падати на коліна і тримати його за штанину зі словами: «Не йди від мене» – мені не хочеться. Але що це означає? У нього хтось з’явився? Я, оговтавшись від потрясіння, зателефонувала йому.

– Так, я живу з іншою жінкою. Нам треба на розлучення подати.

– Окей – спокійно відповіла я, хоча в серці була образа.

Трохи пізніше я дізналася, з ким він живе, дівчина сама звичайна, нічого особливого. Але істина мені відкрилася, причому несподівано.

Я розбирала шафу і в глибині побачила товстий записник з коричневою обкладинкою. Розкрила на середині, побачила почерк Сергія. Цікаво, про що він писав? Поклала книгу на тумбочку, потрібно буде вивчити. Позначки я розбирала насилу. Скорочення були мені не зрозумілі. Був і блок з прізвищами та іменами дівчат, їх номери телефонів. Іноді Сергій записував детальну інформацію – адресу, місце роботи батьків, їх марки автомобілів. Були й цифри, суми, зазначені в гривнях і доларах. Хто ці люди? Він у них займав? Вони займали у нього?

Я взяла в руки свій смартфон і зателефонувала за кількома номерами. Кілька жінок відмовилися розмовляти, кинули трубку. Двох я розговорила, та й вони самі опинилися досить балакучими. Що я дізналася?

Сергій – справжній альфонс. Він живе за рахунок жінок. Займає у них гроші, не віддає. Живе на їх житлової площі, а свою квартиру в цей час здає. Свій будинок  він давно продав.

Мабуть, Сергій знайшов більш вигідну пасію і пішов до неї. Дивно, мені ще можна сказати пощастило. Сергій у мене грошей не займав. Та й не пропало з дому нічого. Я згадала, що він дарував мені сережки золоті на день народження. Полізла в шафу. Коробочки, в якій сережки зберігалися, я не виявила. Він забрав її з собою.

Ну і нехай! Легко відбулася …