Вийшовши з пенсійного фонду, я оцінила королівський подарунок сина і невістки

35 років я пропрацювала вчителем в школі. Життя склалось не легко: рано стала вдовою і з 10 років сама виховувала єдиного сина. Роботу дуже любила, але сили вже не ті, тому допрацювавши навчальний рік я вирішила піти на заслужену пенсію.

Тільки вчора мене проводжали на роботі, а сьогодні о 10 годині прийшов Антон і його дружина, привітали мене з виходом на пенсію. Син вручив мені ключі, наказав брати паспорт і збиратись, оскільки вони домовились з  нотаріусом. Від хвилювання, я й двох слів зв’язати не змогла. Ледве-ледве прошепотіла:

– Навіщо? Мені не треба.

– Бонус до пенсії – здавати будете! – відповіла Леся.

Я ще навіть в пенсійному фонді не була, а вони вже про все подумали. Відмовлятися стала, не дозволили:

–  Мамо, навіть не сперечайся з нами!

Відносини з невісткою в мене нормальні.  Притиралися довго, вчилися не сваритися, шишки набивали. Я не могла звикнути, що вона нікудишня господиня, хотіла її чомусь навчити, а у відповідь чула: “Я вмію заробляти гроші, а за прибирання можна комусь заплатити, їжу додому замовити!” Мене це злило, але син настільки її любить, що я змирилась. Останні роки все вляглося, ми навіть подружились.

Сваха дізналася про подарунок, подзвонила, привітала і похвалилася, що дочку добре виховала, раз Леся не  проти такого подарунка, то заслуга в цьому її.  Сама сваха ще працює, їй до пенсії ще 5 років. Ще додала, що вона б не прийняла, а про внука б подумала і відмовилася на його користь.

Я цілу ніч не спала, думала: вистачить мені пенсії, мені багато не треба. Вранці внукові подзвонила, акуратно спитала, чи не буде він проти, якщо я як-небудь від квартири відмовлюся, подарувавши йому. Чотирнадцять років хлопцеві, а він відповідає:

– Ні, бабусю! Я і сам зароблю! Я ж уже в інтернеті потроху  заробляти почав, мама навчила. Тобі квартира більше потрібна! – відмовився онук.

Ніхто квартиру не взяв …  Я згадала свою сестру старшу, як вона десять років з невісткою жила, а потім в комунальну квартиру з’їхала, залишивши дідів добротний будинок синові. Не сама з’їхала – попросили, та так попросили, що вона за ту кімнатку вхопилася, як за соломинку. Або дядько наш … П’ятнадцять років немає людини, а його нащадки все ще не спілкуються – не змогли квартиру, машину і будинок поділити на двох. У новинах чула: батьки дарчу на сина написали, а він їх виселив і квартиру продав.

А мої … взяли й подарували, щоб здавала … Плачу .. Від гордості чи від подяки – ніяк не розберу. У пенсійний фонд  сходила, нарахували мені 2100 грн в місяць, а син мені квартирантів знайшов за 4000 грн.

Тоді тільки я оцінила: воістину царський подарунок діти зробили.