Виховую дитину, яка анітрохи на мене не схожа

Ми дуже довго з чоловіком хотіли дитину, але упродовж 6-ти років у нас нічого не виходило.

3 роки тому, влітку, коли ми вже й не сподівалися, я відчула недобре. Тест, дві смужки, радість від того, що це, нарешті, сталося. Від природи я кароока шатенка, а чоловік повна протилежність мені, блондин з блакитними очима. Ми гадали, яка ж буде наша донечка?

Чоловік казав, ось народиться блондинка з карими очима, красунею буде!) Але, знаючи біологію і те, що мої гени домінантні, я тихо сміялася, а даремно …

У квітні  народилася наша донечка: блакитні очі та біленьке волосся. Ну, думаю, нічого, потемніє скоро. Але йшли місяці, дочка росла, а нічого у неї не темніло. І, чим старше вона ставала, тим більше вона була схожа на мого чоловіка. Жодної моєї риси, від слова «зовсім».

У лікарні нові лікарі постійно запитували, хто я дитині? На відповідь, що мама, округлюють очі, але мовчать. Чого не скажеш про знайомих. Кожен вважає своїм обов’язком  наголосити, що дитина зовсім на мене не схожа.

Нещодавно йшли з родичкою чоловіка, та несе дочку мою на руках. Родичка світленька, очі сірі. Зустрічаємо її знайому. Та округлює очі й каже, що, мовляв, коли народила? Вона відповідає, що це не її дитина і киває на мене. Знайома, подивившись на мене, питає, ну це ж не мама?

До цього всього я вже звикла, намагаюся не звертати уваги та переводити все це в жарт. Але останній випадок мене просто вбив. Ходили з донькою в поліклініку. У черзі біля кабінету лікаря одна жінка не зводила з нас погляд. Я до цього звикла і не звертала увагу. Тут вона до мене підходить і каже:

– Вибачте, а ви дружина Івана Максимчука(чоловік мій)?

Сказати, що я була шокована, значить нічого не сказати.

– Так, дівчинка просто на нього дуууже схожа, просто копія. – і усміхається.

Я дуже люблю свою донечку, але іноді так хочеться почути, а носик-то мамин)