Виходила заміж за 40-річного невдаху, а знайшла чоловіка з квартирою

Зараз мені 36 років. Ще п’ять років тому у мене була прекрасна сім’я і я була щасливою. Однак, бабусі та мами не стало, чоловік пішов, а тато почав пити. До пенсії батько не допрацював рік, з’їхав на дачу, став жити там, як відлюдник.

Тоді я вирішила його квартиру здавати, щоб він міг існувати на ці гроші. На моє оголошення відгукнувся чоловік, назвався Василем, сказав, що йому 40 років і він буде жити один.

Я попросила свою подругу Любу з’їздити зі мною, показати йому квартиру. Чомусь одна боялася відкривати йому двері. Ми сиділи всередині квартири, коли він постукав. Я відкрила, показала житло, його все влаштовувало. Я попросила паспорт, щоб записати дані в договір, а вони з Любою вийшли на балкон, розмовляли. Моя подруга з’ясувала, що Василь вже 10 років прожив в Києві, але дружина кинула його й поїхала до Іспанії, а її мама, теща Василя, примусово виселила чоловіка і стала квартиру здавати. Так він в 40 років виявився бездомним.

Прописка у нього була, в якомусь маленькому, забутому всіма селі, в будинку, де жила його мати. Ми підписали договір на рік, я віддала ключі, ми з Любою поїхали по домівках.

– А він нічого, симпатичний … – задумливо промовила Люба.

– Він мій квартирант, ніяких особистих симпатій, а то на шию сяде і платити перестане – відповіла я їй.

Василь платив мені гроші на картку, але мені хотілося з ним спілкуватися, нехай і раз на місяць. Я сказала, що банк заблокував мою карту і стала приїжджати за грошима особисто. Ми пили чай на татовій кухні, іноді разом робили вечерю. Він мені безумовно подобався. Але його соціальне становище мене бентежило. Таких як він, прийнято називати невдахами.

Як виявилося, що у нього був свій будиночок там же, де і живе його мама. Він його продав, вклав гроші в новобудову. Забудовник подав на банкрутство, будівництво заморозили … Чому за 10 років вони не завели з дружиною дітей – я питати не стала. Не моя справа.

Вихідні ми провели на дачі, де жив мій батько. Він майже не пив і мене це дуже тішило. У березні до нього в гості приїхала його мати. Я з нею познайомилася, приємна жінка, працьовита. Енергія кипіла в ній.

– Я до сина на місяць приїхала, але відчуваю, через тиждень додому поїду. Не можу я сидіти у квартирі, в чотирьох стінах … – поскаржилася вона.

– А давайте, ми вас на нашу дачу відвеземо? – вирвалося у мене.

Василь і Марія Павлівна перезирнулися. А чому б і ні? Тато зустрів несподівану гостю з прохолодою. Але її простота і добродушність дуже скоро підкорило його. Ми залишили маму на дачі, самі поїхали в місто. Повернулися через тиждень і не впізнала нашу ділянку. Золоті руки привели її в порядок: ґанок був зацементований, купи сміття прибрані. Батько вже довгий час знаходився у тверезому стані.

Коли Люба дізналася, що на нашій дачі гостює мама Василя, вона вибухнула бурею:

– Пошкодувала принижених і ображених? Прихистила? Ти дивись, це хитрий народ, Василь же фактично бездомний. Вони м’яко стелять, а потім оглянешся, ні дачі, ні квартири. Будь обережна!

Я намагалася тримати оборону і запевняти себе в тому, що з цими людьми не треба зближуватися. Але мене влаштовувало, що батько на дачі не один, що за ним є нагляд. А з Василем мені було приємно спілкуватися, бачитися.

Через рік я стала залишатися у Василя все частіше і частіше, а потім і зовсім запропонувала йому вирішити питання – де жити? Ми живемо на дві квартири, а це економічно не вигідно. Ми переїхали до мене, а татову квартиру здали. Через місяць після того, як ми оформили наші відносини в РАЦСі, прийшла звістка – будинок, в якому купив квартиру Василь, будуть добудовувати та вводити в експлуатацію. Адміністрація міста знайшла інвестора.

Пророцтва Люби не справдилися. Ніхто не збирався у мене нічого віднімати. Навпаки, я виходила заміж  за 40-річного невдаху, а знайшла чоловіка з квартирою. І татові особисте життя влаштувала.