Вихід на пенсію відкрив мені очі на моїх дітей, і, як я раніше не помічала, що вони до мене так ставляться

Все своє життя я пропрацювала на небезпечній та складній роботі, яка сильно позначалася на моєму здоров’ї, благо за час роботи жодних серйозних подій не було. Звичайно, через всі ці умови було багато надбавок, і зарплата виходила пристойна.

Як сім’я ми грошей ніколи не потребували. Чоловік теж заробляв добре, тому жили в достатку та забезпечували трьох наших синів. Особливо їм ні в чому не відмовляли, намагалися дати все найкраще те, чого не було в нас.

Час минав, сини росли і поступово відокремлювалися від нас. Зрештою ми залишилися з чоловіком удвох і, будучи на пенсії, у нього діагностували серйозне захворювання, яке він не зміг перенести.

Я залишилася сама, але все ще продовжувала працювати і відкладала гроші на добру старість. Довго так протриматися мені також не вдалося. Після ще п’яти років роботи здоров’я почало здавати, тому я вирішила звільнятися, хоч і дуже просили мене залишитися, пропонуючи велику зарплату та інші принади.

Але коли в тебе здоров’я закінчується, всі ці гроші не варті нічого. Тому я навіть не замислюючись відмовилася від усіх пропозицій та повноцінно пішла  на пенсію.

Спочатку жила досить непогано, в цілому, у мене було своє життя, у синів своє. Зустрічалися та спілкувалися ми досить рідко, до мене вони теж особливо не приїжджали.

Згодом вони почали просити у мене гроші, ті самі, які я відкладала довгі роки і назбирала досить вагому суму. Молодшому терміново знадобилося сплатити навчання в університеті, бо з роботи його звільнили.

Середньому машину подавай, бо вона потрібна була йому для роботи, а старший і зовсім через бійку мало не поїхав відбувати термін. Довелося йому допомагати і оплачувати хорошого адвоката.

Таким чином мої накопичення поступово пішли і залишилася я з однією пенсією. У тому числі на ці гроші я планувала зробити ремонт у квартирі, тому що вона вже добряче зносилася, але тепер вирішила почекати, оскільки можливості не було.

Минув час, сини облаштувались у житті і стали досить добре отримувати, тоді я й попросила зробити ремонт у мене в квартирі. До того ж, це було зовсім не спонтанне прохання, адже ще тоді я говорила дітям про те, що ці гроші підуть у тому числі на ремонт квартири, а вони мене заспокоювали, мовляв, не хвилюйся, ми всі разом скинемось і зробимо тобі чудовий ремонт.

У результаті, коли настав час віддавати борги, всі відразу стали сильно зайняті, та й у них і так купа проблем, свої сім’ї та інше. Я намагалася їх якось навчити і спілкувалася з ними, і ображалася – ніякого ефекту.

А коли я вказала на те, що я для них своє життя практично віддавала і працювала заради їхнього блага у відповідь отримала лише – мовляв, нам все одно, про це тебе ніхто не просив, не хотіла, отже, не треба було допомагати!

Буквально кілька років тому мені здавалося, що в мене чудове життя, найкращі на світі сини, які мене не покинуть і впевненість у своїй старості, а тепер я сиджу і просто не розумію, що зробила не так.

Мої почуття складно описати, адже я пізнала зраду найближчих людей і всередині мене зараз є абсолютна порожнеча. Я розумію, що десь під час виховання ми таки припустилися помилки, яка й привела до такого результату, але зрозуміти не можу – де.

Зараз живу самостійно, благо пенсія є і в основному на життя вистачає, хоч і досить скромне. А оскільки у дітей особливого часу на мене немає, то доводиться ще й у різні служби звертатися, щоби щось полагодити чи поміняти.