– Ви ж вдаєте, що талон шукаєте, якого у вас і не було, значить зайти хочете. А я вам не вірю. Немає у вас талона, я вас не пущу

Вчора моя сестра забігла на обід до мене на каву. Ми більше як тиждень не бачились, її нещодавно перевели на роботу в іншу поліклініку. Ми розповідали одна одній останні новини й Таня розповіла мені веселу історію, яка сталася з нею в її другий робочий день на новому місці.

Прийшла вона вранці на роботу, спокійно підійшла до свого кабінету, почала в сумці копатися,  шукаючи ключі. На лавочках як зазвичай бабульки вже сидять, говорять, чергу зайняли й лікаря чекають, тобто Таню. Таня активно ключі шукає, раптом краєм ока помічає, що до неї дуже близько підійшла одна з пацієнток. Встала поруч з сестрою, дивиться на неї пильно.

– Ми вже всі чергу зайняли, ми вас не пропустимо! – раптом сказала старенька.

– Що? – не зрозуміла Таня, – куди не пропустите?

– В кабінет, – уточнила бабуся.

– Але мені туди треба, – пробурмотіла Таня, продовжуючи шукати ключі.

– Всім треба! – вже агресивно вигукнула старенька.

– Так всі зайдете, не переживайте, прийом почнеться і зайдете, – спробувала заспокоїти її Таня.

– Але ви підете після всіх, – нахабно сказала бабуся.

До сестри нарешті дійшло, що її прийняли за пацієнтку. А бабуся в цей час продовжила говорити та зробила свій висновок.

– Ви ж вдаєте, що талон шукаєте, якого у вас і не було, значить зайти хочете. А я вам не вірю. Немає у вас талона, я вас не пущу, – викрикнула бабуся і спробувала закрити собою  двері.

– Я ключі шукаю, а не талон, – сказала Таня.

– А мені все одно, що ви шукайте, все одно не пустимо, – стояла на своєму бабка та озиралася на інших  в пошуку підтримки.

Ті згідно закивали.

– Я шукаю ключі від цього кабінет, – зітхнула Таня, – а ви мені заважаєте!

– Які ключі, від якого кабінету? – не зрозуміла бабця.

– Від цього кабінету, я новий лікар-терапевт, мені прийом починати треба, а ви заважаєте!

Обличчя в бабусі скривилося, чи то від образи, чи то від сорому. Вона відійшла в сторону, тихо присіла на лавочку. Інші пацієнти осудливо на неї дивилися. Таня нарешті знайшла ключі, зайшла в кабінет і зітхнула з полегшенням.

Почався прийом, день був досить спокійним. Самою останньою зайшла та сама, сварлива старенька. Вона з порога почала вибачатися і поклала перед сестрою шоколадку.

– Ви мене вибачте, я вас раніше не бачила,  думала, ви з тих дівчат, які пруть без черги, – бурмотіла бабуся, – не відмовляйтеся візьміть шоколадку.

Таня кивнула головою і сказала:

– Я відразу вас пробачила, буває, сама ж ключі засунула так, що знайти не могла.

Потім Таня провела огляд бабусі, перед тим, як піти, вона ще раз вибачилася. Прийом був закінчений.