– Ви у моїй квартирі живете, тому я маю право назвати онука, як мені хочеться, – вважає свекруха

Свекруха нещодавно заявила, що вона обиратиме ім’я онуку, тому що ми живемо в її квартирі і тому вона має на це право. Для мене це якась дичина.

У квартирі свекрухи ми живемо тимчасово, допоки збираємо на свою. Навіть мій декрет не буде на заваді продовжувати накопичувати, у нас з чоловіком все продумано з цього приводу.

Якщо говорити відверто, то квартиру в іпотеку ми можемо взяти вже зараз, але з мінімальним внеском і лише однушку, а цього для сім’ї замало, як не крути.

Тому продовжуємо користуватися гостинністю свекрухи. Точніше, ми не живемо з нею разом, вона пустила нас у свою спадкову квартиру, яку все ніяк не дозріє здавати.

– Ой, я боюсь. Невідомо, хто вселиться, що тут робитиме.

З нас свекруха грошей не вимагала, тому, в принципі, було до лампочки, як вона розпоряджається своїм майном. А коли вона сама запропонувала нам у її квартирі пожити, взагалі була краса.

– То хоч комуналку не мені за неї платити, та й переживати перестану, бо все боюся, що десь щось протече або замкне і будуть проблеми.

Два роки ми спокійно жили і накопичували гроші, доки не трапилася раптова вагітність. Дитину хотіли народжувати вже у своїй квартирі, але вирішили, що коли все так склалося, значить так тому і бути.

Подумали, як житимемо в моєму декреті, знайшли виходи, щоб не припиняти накопичення, все складалося добре. Розповіли про вагітність батькам.

Усі були у захваті, вітали, завалювали питаннями. Але найбільше раділа свекруха, вона ж тут найближча, отже, онука побачить перша і буде з ним няньчитися.

До восьмого місяця все було гаразд. Ми продовжували працювати, потихеньку купували ліжечко, коляску і все інше, що потрібно для дитини.

Здавалося б, що могло б піти не так? Свекруха могла піти не так, як виявилось. Якось прийшла до нас у гості, ми почали обговорювати ім’я для сина.

– Діма? Мені Діма не подобається. Назвіть онука Антоном, – запропонувала свекруха.

Мені це ім’я не подобається, чоловік теж не в захваті. Ми вибирали між Дімою та Микитою, ніякого Антона ми навіть не розглядали, про що свекрусі і сказали.

Але вона почала наполягати, що ім’я чудове, треба онука саме так назвати. Чоловік їй нагадав, що батьки взагалі ми, тому нам ім’я для дитини і вибирати.

– Ви у моїй квартирі живете, тому я маю право назвати онука, як мені хочеться, – заявила свекруха, чим поставила нас із чоловіком у глухий кут.

А що це за нове правило, яким власник квартири дає ім’я новонародженому своїх мешканців? Якби ми на оренді жили, то так само було б?

Але свекруха свято впевнена, що має право і наполягає на імені Антон. З усіх аргументів “ви живете у моїй квартирі, тому маю право”.

Ми з чоловіком до таких правил не готові. Грошей у нас зараз, як я вже згадувала, тільки на мінімальний внесок на однушку, проте ніхто зі своїми дивними правилами лізти не буде.

Чоловік каже, що навіть якщо ми сина назвемо по-іншому, то мати побухтить і перестане. Можливо і так, звичайно, але щось мені нагадує, що готуватися треба до будь-якого варіанту, тому що дзвіночки вже погані.