Ввечері переїхала до хлопця, а зранку зі мною говорила його мама…

Ця історія трапилась зі мною три роки тому. Мені було 20 років і я жила у своїй двокімнатній квартирі окремо від батьків. Я навчалась заочно та одночасно працювала.

З Петром ми познайомилися на одному з поетичних вечорів, організованих моїми друзями. Вірші я не пишу, прийшла швидше просто подивитися, та й подруги довго вмовляли та запрошували. Маленька кімната заставлена ​​полицями з книгами. Зручні пуфики, чай і приємна атмосфера.

І тут в центр виходить молодий красивий хлопець і починає читати вірші про вітер в горах і світло яскравого сонця на сході. Мене тоді щось зачепило в ньому. Потім він сів недалеко від мене й у нас якось ненароком зав’язалася розмова. Мені навіть якось стало незручно зізнаватися, що сама я нічого не пишу і взагалі зовсім не творча людина.

Він довго залицявся до мене Ми обмінялися контактами, домовилися сходити куди-небудь у вільний час. Через пару днів він зателефонував і запропонував сходити в кафе. На зустріч Петро прийшов з квітами й в костюмі з краваткою. Я ще розсміялася «до чого такий офіціоз?»

Він трохи зніяковів, але незабаром ми вже невимушено розмовляли та обговорювали літературу, музику, мистецтво. Він жодного разу не згадав свою сім’ю, взагалі мені здалося, що він уникав цієї теми. Того вечора я пішла з приємними враженнями. Потім почалися подарунки та залицяння.

Петро мені подобався, а я подобалася йому. Ми почали зустрічатися. Незабаром ми вирішили з’їхатися Зрозумівши, що нам подобається спільне проведення часу ми вирішили пожити разом.

Я взяла необхідні речі та приїхала до нього додому. Розклала все по місцях, навіть прибрала в кімнаті. Квартира була не дуже велика, однокімнатна. «Ніде буде усамітнитися і поміркувати про життя» – сумно подумала я. У своїй квартирі я звикла до того, що можу спокійно посидіти в тиші. Подивитися кіно і ніхто мене не став би відволікати. «Тут же доведеться ділити все навпіл» – думала я.

Переїхала я до Петра в суботу ввечері. Мені зручно було зробити це у вихідний день. Плюс до всього можна було відіспатися на наступний день на новому місці. Рано вранці, годині о дев’ятій Петро почав мене будити.

Я сонна, не зовсім розуміючи, що відбувається подивилася на нього. Хлопець простягав мені свій телефон.

– Мама дзвонить. – промовив він.

Не зовсім розуміючи чия це мама, я взяла телефон.

–  Привіт, чого це ти ще спиш? – пролунав у трубці незнайомий жіночий голос. – Вставай, пора Петрові сніданок готувати, адже він голодний.

Я не знала що на це відповісти. Пробубонівши щось в трубку я дивилася на Петра, але він був незворушний, наче подія була цілком нормальною. Тоді я удала, що нічого не сталося і попросила Петра збігати в магазин за продуктами, щоб я змогла приготувати йому «чудовий сніданок».

Зібрала речі поки його не було. Я написала йому список і Петро пішов з ним в найближчий продуктовий. Список я склала так, щоб він довше перебував у магазині намагаючись знайти потрібний пункт. Сама в цей час схопила свою сумку, запхнула туди всі речі, що вчора привезла і зачинивши за собою двері поїхала додому.

Через хвилин сорок він подзвонив мені. Я скинула трубку. Потім ще пару раз. Я все так само не відповідала. Прийшло повідомлення «ти де?». Його я теж проігнорувала. Незабаром я була вже вдома. Зачинила за собою двері та завалилась спати.

Петро ще пару днів телефонував мені, писав, а потім все зрозумів і залишив мене в спокої. Принаймні я сподіваюся, що зрозумів. Подруги дорікали мені, говорили, що його можна було змінити.

Але я вважаю, що дорослу людину вже не можна перевиховати. У будь-якому випадку він буде слухати маму, а не мене. Тому вважаю думаю, що я правильно поступила.