Всі думають, що я шкодую квартири для сина…
Останнім часом сорокарічна Ніна ходить сумна і пригнічена. Її бентежить те, що тепер вони всі дивляться на неї так, як ніби вона їм повинна
Сидячи на кухні в подруги, Ніна скаржиться їй:
– Всі – син, його наречена, її родичі … навіть чоловік! Він теж вважає, що ми зобов’язані їм допомогти. А я от не хочу виганяти квартирантів і пускати молодих у свою квартиру … Зрештою, це не я змушую їх одружитися – вони самі вирішили. Нехай тепер самі і з житлом щось вирішать! Ну, раз дорослі стали й самі з вусами. Невже я не права, як думаєш? ..
Син Ніни в цьому році закінчує ВНЗ – а влітку святкуватиме весілля. Зараз Ніна з чоловіком і сином живуть в хорошій двокімнатній квартирі, плюс у сім’ї є крихітна одиничка на околиці, за яку недавно тільки розплатилися за іпотекою.
Однокімнатну квартиру Ніна брала як надбавку до пенсії собі з чоловіком на старість. Ця квартира поки здається квартирантам, приносить в сімейний бюджет невелику копійку. І, хоча зараз Ніна з чоловіком успішно працюють і непогано заробляють – трапляється, гроші від здачі дуже допомагають заткнути то одну, то іншу дірку. Хоча, за великим рахунком, зараз без цих грошей цілком можна й обійтися. А ось в старості Ніна на цю квартиру дуже розраховує.
А зараз з’ясовується, що на цю ж квартиру в глибині душі розраховує не тільки вона. Жити синові з молодою дружиною треба десь, а тут явно «вільна» квартира. Родичі нареченої допомогти можливості не мають. Дівчина – місцева, але там в невеликій квартирі купа народу: тато, мама, сестра-школярка і хвора бабуся. Вся сім’я за великим рахунком чекає, коли старша дочка звалить куди-небудь заміж, звільнить місце – і решта зітхнуть вільніше.
Ні, відкрито ніхто нічого не просить і не вимагає, але видно, що дуже сподіваються на допомогу. А Ніні пускати молоду сім’ю на постійне проживання, вигнавши квартирантів, зовсім не хочеться.
– Ну бо пустити – просто, а от як потім вигнати? – міркує Ніна. – Ну, коли квартира знадобиться нам з чоловіком? Це ж нереально. Тим більше якщо там дитина народиться, а вона народиться рано чи пізно …
У її подруги схожа ситуація. Пустила доньку ось так от у квартирку, приготовлену до пенсії, і що? Вони там двох дітей народили, і з’їжджати абсолютно не планують. Нікуди їм. Ніхто не думає, що у матері пенсія через три роки і натяків абсолютно не розуміють. Хоча спочатку йшлося – живіть, мовляв, тимчасово. Збирайте на своє. А там власне житло купите – ця квартира матері на старість. А вони не придбали свого нічого. Якось ось не вийшло накопичити. Не змогли.
– Ну не вижену ж я рідну дочку з дітьми на вулицю! – зітхає подруга. – І гроші з них брати за квартиру теж якось непорядно … Дочка майже не працює, у молодшого сина проблеми зі здоров’ям, в садок не ходить, нехай краще вони дитину на море вивезуть на літо … Що поробиш, не жили заможно, годі й починати … Попрацюю, поки не виженуть, а там видно буде …
Виходить, ще й ведмежу послугу мама зробила молодим – не було у них стимулу придбати власне …
Загалом, Ніна для себе зрозуміла, що пустивши у квартиру – про квартиру треба забути. Тому що вигнати потім на вулицю з дитиною або навіть з дітьми – це ще гірше, ніж з самого початку не пустити. І свого у сина в такий спосіб не буде ніколи – дах над головою є, чого напружуватися? Куди цікавіше щомісяця гаджети міняти, ніж платити за житло …
А як не пустити, з іншого боку? Відправити молодих знімати квартиру? Теоретично правильно, звичайно, а практично – жорстоко і дріб’язково. Всі подивляться косо – і свати, і невістка, і всі знайомі. Знають всі, що є вільна квартира. Невже шкода своїй власній дитині? Тим більше зараз про старість поки мова не йде, а їм теж пожити хочеться зараз, в молодості, а не на пенсії потім …
А ви б як вчинили? Пустили б дітей у квартиру, яку купували для себе? Або допомагали знімати якесь інше житло? Або з чистою совістю вмили б руки – і плювати, що люди скажуть?