Всесвіт вміє бути вдячним…

Мені тоді було 19 років, ми з моїм чоловіком і маленьким сином в колясці теплим літнім вечером гуляли по парку. Ми насолоджувались прогулянкою, обговорювали різні справи. Раптом ми почули жіночий крик.

Мій чоловік, не довго думаючи, помчав в ту сторону, я слідом за ним. На стежці кричала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків – один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за горло і руками ліз під плаття. Чоловік різко вдарив у бік того, який тримав дівчинку. Нападник зойкнув і присів.  Другий від несподіванки випустив сумку і відразу отримав в щелепу. Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз вдарив його по голові. Загалом, обидва нападники валялися тепер на траві. Чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки. Але бійки не було. Другий отямився і закричав:

– Все, мужик, все! – взяв першого і потягнув його подалі.

Я підійшла до дівчини,  ми почали її заспокоювати. Я тоді звернула увагу, що вона вагітна – живіт вже такий пристойний був. Посадили ми її на лавку, дали води, привели до тями, довели додому. Вона нам дуже дякувала зі сльозами на очах.

Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас в тому ж парку. Її чоловік підійшов, потиснув руку моєму, щиро подякував за порятунок дружини, запросив в гості, сказав – якщо  буде потрібна якась допомога, то завжди телефонувати і дав свій номер телефону.

 

Ми їх пропозицією так і не скористалися, тому що незабаром переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося. Минуло 23 роки, у нас виріс син. Згодом він почав зустрічатися з дівчиною – мила, вихована, симпатична. Вона нам дуже подобалася, ми частенько діставали сина, коли ж будемо знайомитися з її батьками – пора б і весілля гуляти, таку дівчину упускати не можна.

Все було чудово, але раптом трапилося нещастя – моєму чоловікові стало погано з серцем. Поїхали  в лікарню,  діагноз – хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця і багато грошей на операцію.

Грошей, які були у нас на тоді, не вистачало. Ми почали позичати у родичів. Тут прийшов син і каже, що  розповів своїй дівчині про наше горе. У неї батьки заможні, вони запропонували допомогу. Я тоді ще подумала – який страшний привід для знайомства. І ось батьки дівчини прийшли в лікарню до мого чоловіка – провідати і поспілкуватися заодно. Сказати чесно – я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років.

 

Як тільки вони зайшли в палату, зупинилися, переглянулися, вона заплакала, а він підійшов, потиснув моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав:

– Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно.

Це була та сама, врятована нами дівчина і її чоловік. Ми були в такому шоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й діти наші зібралися зв’язати свої долі. Неймовірно, але буває і таке. Чоловікові моєму зробили операцію, зараз він йде на поправку, скоро в нашій родині весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.