Все життя Світлана Петрівна ворогувала з Марією Сергіївною, поки не переїхала. Але одного разу жінка почула до болю знайомий голос, що змусив серце битися частіше
Ця ворожнеча зародилася ще у дитячій пісочниці. Марія Сергіївна, на той час ще просто Марійка, зволила обігріти совочком Світлану Петрівну, на той час просто Свєту. Що тоді стало причиною конфлікту, вже ніхто не згадає, та й чи так це важливо? Найважливіше те, що свою ворожнечу обидві поважні жінки пронесли через багато років.
У школі сусідки Марійка та Свєта вчилися в одному класі та щосили змагалися. А хто краще за контрольну напише? А з ким Васька з дев’ятого “А” на дискотеці танцюватиме? А у кого зачіска модніша?
Сварилися сусідки, як сороки. У школу йшли разом – так дорогою язики до кореня стиралися, як вони один одного вколоти болючіше намагалися.
У школі теж тільки дай привід, то одразу ж суперницю на сміх піднімуть. А коли слів для виявлення почуттів не вистачало, вони і за коси могли один одного потягати з великим задоволенням.
Але варто комусь влізти в їхню сварку, одразу ж розверталися до непроханого гостя єдиним фронтом. І дуже швидко всі усвідомили, що між Марійкою і Свєтою краще не ставати.
Заміж обидві вийшли за хлопців зі свого двору, і знову стали сусідками, тільки якщо раніше Марійка, тобто Марія вже, була зверху, то тепер лідируючу висоту займала Свєта, вона ж Світлана.
Лаялися так, що пух і пір’я на всі боки летіли.
– Та я на тебе до міліції напишу!
– Я на тебе сама напишу, знатимеш!
Але жодного разу ніхто з них так жодної заяви не писав. Зате у Марії під вхідним килимком періодично виявлявся гній (і звідки тільки в місті брався), а Світлані хтось мазав ручку дверей солідолом.
– А ти мені вічко пластиліном заліпила!
– А нема чого підглядати!
– Та хто за тобою, кобилою, підглядає! На що там дивитись? Як ти вигулюєш свою шубу зі щипаної кішки?
– Це норка!
– Ага, а в тій норці кішка була!
Чоловіки, які спочатку намагалися примирити своїх суджених, давно махнули на своїх жінок рукою і навіть знаходили в цих постійних скандалах свою користь.
Коли дружини заводилися зі сваркою всерйоз і надовго, наприклад, витончено критикуючи кулінарні таланти один одного, чоловіки тишком віддалялися в гараж, де під вогняну воду неспішно вели високоінтелектуальні бесіди.
Звичайно, потім подружжя помічало їх відсутність і йшли в гараж, але свої годину-півтори тихого чоловічого щастя чоловіки урвати встигали. Та й лаялися їхні дружини вже без вогника, так, щоби просто продемонструвати своє невдоволення.
Ось уже жінки стали Марією Сергіївною та Світланою Петрівною і вигулювали на майданчику онуків і продовжували сваритися.
– Щось у твого онука прикус якийсь неправильний, як у мопса.
– На себе подивися, крокодил! Зате мій онук пісок не їсть!
– Що? Ой, Настюша! Плюнь! Ага, ось у цю бабку і плюнь! Через тебе все, зараза! Зовсім мене заговорила своїми дурницями! Тьху на тебе!
– Ходімо, Микита, вони тебе поганому тільки навчать.
І бабусі розходилися по різні боки майданчика, сідали на лавочки починали перекрикуватися, не випускаючи з виду своїх онуків, які дружно копошилися в пісочниці і не звертали увагу на всякі шекспірівські пристрасті.
Того дня Марія Сергіївна сиділа на лавочці і переводила дух після походу до магазину. Сидіти було ненудно, біля під’їзду панувала якась метушня.
Хлопці в уніформі ходили від під’їзду до машини, тягаючи коробки, меблі та інше. Марія Сергіївна сиділа і розмірковувала, це хтось із сусідів їде.
Тут у дверях під’їзду з’явилася Світлана Петрівна. Її одвічна опонентка тільки хотіла відкрити рота, але осіклася. Надто вже незвично розгубленим був вигляд Світлани Петрівни.
– Сидиш? А я ось це… Їду. Діти перевозять ближче до себе, – промовила вона якимсь невпевненим голосом і тяжко вмостилася поряд із приголомшеною такою новиною Марією Сергіївною.
– Ну і скатертиною дорога, – тільки й змогла з себе видавити вона, а потім обидві жінки мовчки спостерігали, як вантажать речі в машину.
Світлана Петрівна вже півроку мешкає у новій квартирі. Наче й діти поряд, і онуки, а от у неї якась нудьга. Вік, напевно, та й погода. Але скоро літо, скоро стане легше, хоч на вулицю виходити буде не так гидко, зараз себе примушувати доводиться. Поволі катаючи в голові такі думки пенсіонерка човгаючою ходою йшла двором до свого під’їзду.
– Ні, ви тільки подивіться! І як цим ріелторам вірити? Обіцяли ж, що це гарний будинок, що у сусідах будуть пристойні люди, а тут знову ти! – висмикнув жінку із задуму до болю знайомий голос, що змусив серце битися частіше.
На лавці біля сусіднього під’їзду сиділа Марія Сергіївна і з широкою усмішкою дивилася на Світлану Петрівну, що наближалася.
– Ти мене переслідуєш чи що? Ну нікуди від тебе не дінешся, прокляття просто якесь! – Вигукнула Світлана Петрівна і посміхнулася на весь рот, човгаючи до лави, на якій сиділа заклята подруга. – Ану, задом руш, а то розсілася, як пані.
– А не було чого таку корму від’їдати за півроку! І як ти ще в дверях не застрягаєш!
– Ну якщо вже ти в них проходиш, то я й прослизну!
Двір наповнився голосами заклятих подруг, які сперечалися, лаялися і навіть кілька разів штовхнули один одного в бік. Тепер вони знову сусідки, тепер знову все буде правильно.