– Все через тебе! Ти мені життя зруйнувала! Як я тепер жити буду, без мужика в домі?

Навчальний рік закінчився. Я зібрала великі валізи з одягом, продуктами, взяла з собою гроші і відвезла дітей до мами на дачу. Поїхати на  відпочинок всі разом у нас не виходить, тому нехай хоч діти відпочинуть від міста, а ми з чоловіком будемо працювати і самостійно зробимо ремонт у  ванній та кухні.

Через три дні мені дзвонить сестра з претензіями:

– А ти чому така хитра? Своїх дітей знову швидко до мами відвезла на все літо, вона мої як бере! Давай, приїжджай, забирай! Май совість!

Я просто повісила трубку. Якщо чесно, мама сама не хоче брати до себе в село дітей сестри. Марія їх привозить на повне мамине забезпечення, в драному одязі, в тісному взутті. Причому, змінний одяг вона для дітей не докладає. Було тепло в той день, коли вона зібралася їх відвозити – будуть у дітей тільки майка і шорти. А раптом холодно? «Нічого, купиш, внуки ж твої рідні» – заявляла сестра мамі.

А пенсія у мами маленька – немає зайвих грошей на одяг онукам. За нашою з мамою домовленостю, я даю їй гроші на продукти, фрукти дітям, на одяг – хіба мало, виростуть з чогось. Нахабство сестри я засуджую: мама і так більшу частину свого життя в нас, своїх дітей, вкладалася. А зараз вона хоче трохи пожити для себе. Зібрати собі на мрію – машину. Невже, виховавши двох дочок, мама повинна ще й онуків забезпечувати? Нехай навіть всього кілька місяців в році?

Сестра приїхала до мене додомі і з порога почала скандал:

– Мене Вадим на море покликав. І куди зараз своїх дітей подіну? – продовжувала кричати сестра.

– З собою візьми. – знизала плечима я.

– Я хотіла, але Вадим проти. Каже, що не для того весь рік працював, щоб чужих дітей по морях возити. А я хіба винна, що у мене діти і що я їх одна піднімаю?

Якщо об’єктивно – то так, винна. Був у сестри чоловік, батько племінників. На ньому був і дім, і забезпечення сімейства. А сестра тільки з подружками гуляла та гроші чоловіка просаджували по барах. Він з молодшим навіть в лікарні сам лежав. Сестра відмовилася їхати – там, бачте, курити не можна. Два роки тому зібрав він речі дружини та виставив за двері. А сестра взяла, дітей забрала і живе тепер, жебрає – працювати не вміє.

Теперішнього кавалера сестри, Вадима, я, м’яко кажучи, недолюблюю: слизький, дітей сестри гробить, неприємний тип. Сестра почала  вмовляти:

– Може, ти посидиш? Все одно вдома стирчиш цілими днями.

– Я працюю! А не вдома сиджу. – заперечила я.

– Вдома стирчати – хіба робота?

– Тобі-то звідки знати, як робота виглядає? Ти і дня в своєму житті не пропрацювала! Все, вибач, але розмова закінчена, мені ніколи. – я наполегливо почала випроваджувати сестру.

Через годину пролунав дзвінок телефону. Я подивилася на екран телефону – номер невідомий. Вирішила відповісти – раптом новий замовник? Я помилилася – своїм дзвінком мене «ощасливив» Вадим.

– Чуєш, ти, коза! Дітей забирай, по-доброму! Прямо зараз руки в ноги і в село! А то сам приїду, привезу. І не факт, що довезу цілими і здоровими!

Від тону і виразів я отетеріла і відразу відключилася. Буду я ще з хамами всякими розмовляти, образи і погрози вислуховувати. Але мамі вирішила зателефонувати, про всяк випадок, щоб моїх дітей ні з ким нікуди не відпускала.

Сестра подзвонила мені через два дні. Ридаючи в трубку, вона сказала мені, що Вадим поїхав на море з якоюсь малознайомою дівчиною.

– Все через тебе! Ти мені життя зруйнувала! Як я зараз жити буду, без мужика в домі? Хто нас годувати буде?

Як на мене – краще вже одній ніж з таким як Вадим. Я б, на місці сестри, взагалі спасибі сказала за те, що від подібного залицяльника позбавили.