Вперше в житті задумалася, чому свою рідну та кохану людину так легко можна обізвати чи принизити? А чужу не можна. І стало так соромно, що вирішила поговорити з чоловіком

Жінка стояла в магазині. Тісно людей багато. А вона задивилася на вітрину. І чоловік її легенько торкнувся за плече, – мовляв, відсунься, люди ж хочуть пройти. Жінка як закричить: “Відчепися ти! Бачиш, я вибираю!”. Озирнулася з криком: а перед нею чужа людина. Сторонній чоловік. Він не міг пройти, ось і торкнувся за плече.

Жінка розсипалася у вибаченнях. “Вибачте, будь ласка, я думала, що ви мій чоловік!”. Чоловік усміхнувся якось сумно. І кивнув. І пішов до прилавка. А тут і чоловік підійшов, він не бачив сцени, він купив сир. Жінці лікарі наказали їсти більше кальцію.

А потім вони вийшли на зимову вулицю. Сніг гарно падав. Ліхтарі горіли. І горіли щоки дружини. Вона думала просту таку думку. Чому на чоловіка можна кричати диким голосом і обзиватися? А перед чужими вибачаєшся. Їх соромно образити, зачепити. Це ненормально – кричати на чужих і називати їх “ослами”, “тупими” чи ще якось.

А вони не терпітимуть. Або дадуть відповідь ще гірше і образливіше. Або пальцем біля скроні покрутять. Бо вони чужі. Сторонні. Вони мають право на повагу. А із чоловіком можна. Можна кричати, обзиватись іноді, – це ж дикість. І чомусь чоловік має терпіти. Це ж ненормально.

Чому свою рідну та кохану людину можна обізвати чи принизити? А чужу не можна. І це чудово розумієш, так? Значить, це ницість. Підлість якась. Свідома та навмисна підлість.

Так думала немолода жінка. Вперше у житті вона про це задумалася. Втім, багато хто не замислюється ніколи над таким дивним станом справ.

І вона йшла під руку із чоловіком. І їй соромно було. І вибачитись було соромно. Соромно, як у дитинстві, коли гаряче в грудях і сльози щипають очі. І жінка пригорнулася до чоловіка. Поцілувала його. Сказала: «Ти ж любиш курча-табака? Я зроблю це швидко». А потім вона все ж таки додала тихо: “Пробач мені за все. Я більше ніколи не буду”.

Андрій трохи здивувався. Він любив дружину. І все прощав. Не звертав уваги. Він же був свій. А свої своїм усе прощають. Але ми самі можемо собі не пробачити, ось у чому річ. Коли зрозуміємо, що робимо. Якщо зрозуміємо…