Восьмирічна дочка написала заповіт, який мене до сліз розвеселив та змусив задуматись одночасно

Минулих вихідних до нас в гості приїжджала моя мама. Все було чудово, поки вона знову не почала свою розмову про заповіт.

Точніше про дарчу: вмовляла мене з нею з’їздити та написати, щоб її квартира точно мені залишилася. Заповіту мама боїться – переживає, що її старший син купить якусь довідку про інвалідність і піде в суд його оскаржувати.

Моїй мамі всього 57 років. Як на мене,  їй ще жити й жити, а всі ці розмови надто передчасні. Зрозумівши, що мене вмовляти марно, мама переключилася на мого чоловіка, розжовуючи йому переваги дарчим перед заповітом.

Весь цей час поруч з нами крутилася Діана, яка дуже зацікавилася розмовою дорослих. Бабуся детально відповідала на питання і розповіла внучці, що таке заповіт і з чим його їдять. Дочка дуже перейнялася.

Через пару днів, коли моя дочка  була в гостях у свого однокласника і друга Вані, мені зателефонувала його мама. Я подумала, що щось трапилося, але через сміх співрозмовниці я толком не змогла нічого розібрати.

– Зараз забіжу! – ледве виразно пообіцяла Оля, мама Вані.

Забігла. Тицьнула мені під ніс папірець – вирваний із зошита листок з інтригуючим заголовком «ЗАПОВІТ». Поки Оля сповзала по стінці в вітальні, я ознайомилася з документом.

ЗАПОВІТ

РОЖЕВИЙ ВЕДМЕДИК  ВАНІ

ЗАКОЛКИ З ПОНІ МАМІ

ЛЯЛЬКА ЛОЛ БАБУСІ

ТАТУ ТОБІ ВСЕ МОЄ МАЙНО

ВАНЯ

Як я зрозуміла, головний спадкоємець нашої Діани – тато.

– Ой, не можу! Діана склала його у двох примірниках і завірила підписом мого сина! – заспокоївшись, повідомила Оля. – Ось, принесли мені на зберігання. Другий вона вдома сховає, як повернеться.

Ми з Олею попили чай, вона пішла до себе, пообіцявши відправити Діану додому.

Дочка була серйозна, як ніколи. З зосередженим обличчям вона простягнула мені складений листок і попросила прибрати його в саме-пресаме надійне місце. І розкрити тільки після її смерті. Я взяла важливий документ, пообіцяла прибрати, насилу стримавши сміх. Чоловік теж посміхнувся, але видно було, що задоволений  розпорядженням дочки: все-все йому, крім перерахованого!

А я все-таки подзвонила мамі, щоб вирішити питання з її квартирою. Якщо вже восьмирічна дочка усвідомила всю важливість заповіту і турботи про своє майно (плюшевий рожевий ведмідь – чим не майно?) ще за життя, то й правда – такі речі точно не можна відкладати на потім.