Вони всі мене кинули, а тепер хочуть, щоб я про все забула…

П’ять років тому моє життя кардинально змінилося. Зі мною трапилося те, чого бояться всі студентки. Я завагітніла. Сталося це не так рано, як ви б могли подумати. Я вчилася на останньому курсі коледжу. Однак у мене спочатку ситуація була трохи позитивніша, оскільки дитину я чекала від коханого хлопця. Ми були з ним разом ще зі школи, а зараз ми ретельно готувалися до весілля, так як він запропонував мені вийти за нього ще на новорічні свята. Здавалося, що ми будемо завжди щасливими і  легко переживемо всі негаразди.

Однак через пару тижнів, як я йому повідомила про свою вагітність, він кудись пропав. Він зник без слів, мовчки, так, ніби його ніколи й не було. Його сім’я була досить багатою, так що вони змогли подбати про його світле і не обтяжене сімейним життям майбутнє. Вони відправили його в інше місто, щоб схаменувся трохи і почати життя спочатку. Всі, з ким я була знайома з його сім’ї, спалили всі мости між нами. Вони заблокували мій акаунт у всіх соцмережах, додали в чорний список всі номера, так що у мене не було можливості не те, що зустрітися з ними і поговорити віч-на-віч, але навіть написати і заочно попросити пояснення. Можна було зв’язатися з спільними друзями, але навіть їх він не удостоїв інформацією про своє місце перебування.

Коли пішов четвертий місяць моєї вагітності, і все вже стало видно, ці самі друзі сказали, що його пропажа тепер очевидна, так як це в жодному разі не могла бути його дитина. Якщо коротко, через це він і втік.

Все, що мені залишилося, попросити про допомогу у своїх рідних. Ми завжди розуміли один одного, проте вони дотримувалися досить консервативних поглядів, тому дитина без офіційного шлюбу була для них неприйнятною у всіх сенсах цього слова. Вони почали ображати мене спочатку м’яко, дорікати, але потім це були вельми вагомі образи, які носили в собі злість і зневагу. Як я не сподівалася на розуміння в рідному домі, мене звідти вигнали.

Ось такий от подарунок мені влаштувало життя на мої двадцять два роки – я була вагітна. Більше того, жила я, можна сказати, на прожитковий мінімум, так як без особливого досвіду, та ще й в такому положенні, платити мені багато не хотіли. Коледж я закінчила, але місце роботи не поміняла. У мене не було допомоги батьків, ні психологічної, ні матеріальної. Мій потенційний чоловік кинув мене, так що від нього підтримки теж не слід було чекати. З мізерною зарплатою  я залишилася без даху над головою. Мої ночі проходили на сирій землі, а коли була можливість, мене пускали в притулок для бездомних, де було хоч якесь мізерне харчування.

Єдина думка, яка сіяла тепло в моєму серці, це була надія на маленького малюка, одна і тут доля зіграла за своїми правилами: стався викидень. Це повністю підкосило мене.

Однак після стількох поневірянь, чорна смуга мого життя почала набувати більш світлі відтінки. Моя давня знайома, яку я рік не бачила, дізналася про нещастя, яке зі мною сталося, і відразу ж кинулася мені на допомогу. Вона дала мені притулок у своїй квартирі і тільки завдяки її допомозі я змогла впорається з ситуацією і піднятися хоч чуть-чуть. Вона не тільки матеріально забезпечила мене в самому початку, вона додала мені впевненості в своїх силах.

Я змогла влаштуватися на роботу, яка приносила досить великі доходи. Пропрацювала я там близько трьох років і завдяки цьому змогла закрити всі борги, що були ще з студентських часів. У мене з’явилися заощадження. Як би це не звучало, але я все-таки вижила. Ким би я не була до цього, я стала особистістю, яка не до кінця піддалася тиску з боку оточуючих.

Як би це дивно не звучало, той самий хлопець, який колись кинув мене, з’явився знову. Він не прийшов мовчки, він почав шукати шляхи, по яких зміг би зв’язатися зі мною. Він засинає мене повідомленнями, як я колись його і його сім’ю. Він просить зустрітися, бо розкаявся у своїй провині і хоче загладити її, а заодно і поговорити. Він зізнався, що зрозумів, що його поведінка  була самою фатальною помилкою, яку тільки можна було зробити в житті. Попри те, що я пережила найжахливіші почуття, які тільки підвладні людині, він хоче спробувати знову. Він чекає другий шанс.

За останні пару місяців моя сім’я виявила прихильність по відношенню до мене. Не тільки батьки, а й брат з сестрою раптом змінили своє рішення. Вони волали мене пробачити їх і стати знову частиною тієї прекрасної родини, яку вони раніше разом мали можливість споглядати. Вони були незрозуміло де, коли я поневірялася вулицями нічного міста; їх не було біля мене, коли єдине,  чого я потребувала – була підтримка; все, чого я тоді хотіла, це любов і розуміння, а ще дах, під яким я могла б заховати  себе і свого малюка. Але мені відмовили у всьому, навіть у своїй присутності.

Я була непохитна. Я не тримала на них зла через те, що вони ось так повелися зі мною;  але вони вбили мою дитину, а таке не прощають.