-Вона ж мерзенна, мамо, кого хочеш запитай. Вона ж перша донощиця в школі, перша пліткарка…

Таня з Андрієм одружені вже 14 років, живуть в матеріальному плані середньо, квартиру Андрію залишила його бабуся. У сім’ї росте 13-ти річна дочка Аліна і зараз у неї важкий підлітковий вік.

– Ну все, як у всіх, – каже Таня, – і бунти проявляються, і сперечається з нами. Рук намагаємося не опускати, розмовляємо, переконуємо, радимося. Виросла дівчинка. Добре, що на навчанні її закиди не сильно позначаються, але останнім часом нам сильно ускладнили життя родичі Андрія.

У Андрія в цьому місті до недавнього часу жила тільки мама, а молодша сестра вискочила заміж раніше брата і поїхала жити на інше місто.

– Аня повертається, – сказав дружині влітку Андрій, – вирішили продавати квартиру там, потім продадуть квартиру від іншої бабусі тут і куплять собі трикімнатну, дітей-то у них двоє і різностатеві.

У зовиці дійсно двоє дітей: дочка Надя, ровесниця Аліни та син 6 років.

– Ой, як добре, – сказала свекруха, – дівчатка, внучки мої будуть подружками, в одному класі стануть вчитися, та й гуляти будуть разом.

Теж саме бабуся сказала й Аліні, чим вже викликала в ній глухе почуття протесту.

– Я її в очі ні разу не бачила, – сказала дівчинка, – а бабуся вже впевнена, що ми повинні стати кращими подругами.

– Це в ній говорять ревнощі, – вирішив Андрій, – звикла, що вона тут у бабусі була єдиною внучкою, а тепер ще двоє приїжджають, пройде.

З 1-го вересня Надя пішла в той же клас, що й Аліна. Дівчинка виявилася не такою здібною до навчання, а ще її майже відразу не злюбили однокласниці. Та й Аліна дружити з Надією не прагнула, спільних прогулянок уникала, на телефонні дзвінки не відповідала.

– Дуже некрасиво себе веде ваша дочка, – сказала зовиця Тані, – могла б допомогти сестрі освоїтися, подружитися з новими однокласниками, а вона навпаки: і сама її  ігнорує, і інших дівчаток підмовляє.

– Не очікувала я від тебе такого, внучко, – сказала бабуся, ображено підгортаючи губи, – боюся, що у Львів на новорічні канікули зі мною поїде тільки Надя.

Річ у тім, що ще влітку бабуся обіцяла цю поїздку всім внукам, якщо вони будуть вчитися без трійок. І ось, в Аліни трійок немає, а Надя в них просто загрузла, але нагороду отримає саме вона.

– Все одне на одне накладається, – каже Таня, – і у мене на роботі завал, і з Аліною складності.

Відверто з дочкою поговорити вдалося не відразу.

– Вона ж мерзенна, мамо, кого хочеш запитай. Вона ж перша донощиця в школі, перша пліткарка, – сказала мамі Аліна, – Вона завжди всіх підставляє. Вона ще в перші два тижні примудрилася мене посварити з половиною двору, а потім і класу.

Наприклад, спочатку Аліна брала сестру на дні народження подружок, а потім від однієї з них почула:

– Якщо ти збираєшся і далі зі своєю Надією дружити, то я з тобою спілкуватися не збираюся.

Виявилося, що Надя почала розпускати по класі брудні плітки про іменинницю, та ще й для додання ваги своїм словам, пропонувала переконатися в її правоті, запитавши Аліну. Ніхто Аліну не перепитував, з Надією відкрито не розбирався, просто подруги та друзі стали віддалятися і від самої Аліни.

– Навіть якщо це маленька витівка, – говорила Тані дочка, – але можуть же бути у дівчаток свої секрети, так ні. Надя потихеньку розповість класній керівничці, та з перебільшеннями, всім влетить, а Надя молодець. Або маленькі дівочі таємниці через Надю стають відомими мало не половині школи.

– Я чудово розумію дочку, – каже Таня, – у нас були такі й в моєму дитинстві, а свекруха, зовиця, і в тому числі власний чоловік, твердять Аліні: ти сестра, ти – повинна. А кому що повинна? Дружба – така справа, насильно змусити спілкуватися і дружити з неприємною людиною неможливо.

Аліна відмовилася ходити навіть до бабусі у вихідні через те, щоб зайвий раз не бачити Надю.

– Мамо, – каже Аліна, – ну це ж нестерпно: посміхається в очі мені лицемірною посмішкою, а за очі бабусі каже, що я її старою карго називаю. Але ж не було такого ніколи. Бабуся при ній почала мене вичитувати, я розревілася, а Надя така задоволена сидить.

– Не треба знущатися з моєї внучка, – заявила нещодавно Тані й Андрію мама самої Тані, – нехай Надя сама шукає собі друзів. І Львова не треба, нехай свати везе туди Надю, а ми з Аліною поїдемо в інше місце.

Коли Андрій почав говорити словами сестри й мами про те, що дівчатка не чужі, що сестрам треба триматися разом, Таня не витримала.

– Пам’ятаєш ти розповідав про вашого Павла з роботи? – запитала Таня чоловіка, – Ну про того, як той доноси та наклепи на вас начальству строчив?

– Ну, – не зрозумів чоловік.

– А тепер уяви, – сказала Таня, – що він твій двоюрідний брат, що крім роботи ти повинен з ним мало не щодня проводити весь свій вільний час, сидіти за одним столом, знайомити зі своїми друзями, тягати його за собою в гості.

– Ну так, – погодився Андрій, – я б не зміг. Так, визнаю, був неправий.

Андрій постарався поговорити з мамою і сестрою, пояснити, що ні любити, ні дружити не можна за наказом.

– Ви виростили егоїстку, – сказала Андрію мама, – коли Аліна подумає над своєю негідною поведінкою, тоді я знову буду рада її бачити.

– Тепер і ми до мами чоловіка не ходимо, – каже Таня, – а може того і домагалися Надя і її мама: відлучити нас від свекрухи, перетягнути всю увагу на себе і свою сім’ю? Ось сиджу розмірковую, а чи може бути дівчинка в 13 років настільки продуманою, щоб провернути таку багатоходівку? Або це просто дитяча неприязнь і не дуже розумна поведінка окремих дорослих?