Вона задумалась про виховання, але було вже пізно…

Іра молодший за мене на 2 роки. Дружимо ми з нею чверть століття.

Наша дружба «слабшала» тільки в періоди «раннього сімейного життя» і «раннього материнства». У той період, коли або вона, або я «зациклювалися» на чоловікові. До усвідомлення, що НЕ ТРЕБА так робити. Не можна ні з кого робити собі кумира!

У неї ще й син… І в ньому, своєму «хлопчикові», вона розчинялася довго. Що б і хто б їй не говорив, що хлопчик дуже розпещений. Що вона няньчиться з ним, як з п’ятирічним, а йому вже 12 … Я теж говорила. Потім перестала: отримувала у відповідь – хлопчики ніжні й вразливі. Хлопчики «інші». Це з дівчатками можна на рівних, а ось хлопчики …

Царями повинні бути все життя над мамкою? та невже?! А тепер синочку 20 років.

Коли йому було 15, Іра вийшла заміж вдруге. Вийшла після багатьох років зустрічей … Вийшла вдало. Так всім здавалося. І Вітя, її син, був цьому радий. Дядю Мішу він знав уже десять років. Якісь «плюшки» від нього до весілля ловив. І чекав, що  потім на нього взагалі проллється «дощ подарунків» від такого крутого нового маминого чоловіка.

Ні, вітчим Вітю ні в чому не обмежував! і навіть не кинувся перевиховувати та ламати під себе. Але річ у тім, що Іра людина дуже педантична. Вона просто не вважала за можливе ні вимагати, ні навіть просити чоловіка про задоволення синових «забаганок». Вона сама працювала і з цих коштів купувала синові все, що треба. І навіть більше.

Але коли вимоги Віті стали рости – більш того, він став влаштовувати істерики «а скажи йому, нехай він мені купить» – «малюку» було запропоновано попрацювати на літніх канікулах у вітчима в магазині, а на чесно зароблені купити те, що хочеться.

«Малюк» поскрипів зубами, але погодився. Але робота не задалася. «Хазяйського сина» спіймали на крадіжці. Причому не дрібнички, а дорогого спиртного. Кар’єра закінчилася, не розпочавшись.

Вітя зненавидів матір і вітчима. Почав розповідати небилиці про них в школі, сусідам, в магазині вітчима. Звісно, бабусі …

А бабуся накидалася на «дуру-дочку», яка проміняла маленького хлопчика на мужика. Результатом всіх чвар став викидень, а потім довге лікування Іри …

Відвідування з «малюком»  психологів, психіатрів, які сказали, що він «не їхній клієнт». Але … Воно вже виросло.

І тепер єдиний вихід для мами – берегти себе, оскільки змінювати поведінку синуля не буде. А  буде, тільки якщо йому забезпечать «мажорне» життя без будь-якого контролю з батьківської сторони. Ось такий шантаж.

Звичайно, тепер уже Іра визнає, що і вона, і бабуся занадто сюсюкали, надто балували хлопця. Так пізно вже…

Тепер Іра – після декількох років лікування знову чекає дитину.

Віті двадцять. Він кілька разів вступав і кидав ВНЗ. Напевно, завдяки регулярним вступам так і не потрапив в армію. Хоча, як на мене, йому саме туди дорога. Зараз навчається на акторському факультеті. Іра каже, що ось-ось вилетить. В інституті хвости. Плюс нахапався кредитів. І їй дзвонять колектори. Вона сама вже не працює – до пологів залишилося два місяці.

Грошей на погашення заборгованості сина у неї немає. А у чоловіка вона не проситиме: Вітя ухитрився обікрасти його ще пару раз.

А бабуся Віті, Ірина мати, регулярно кляне Іру і її чоловіка за те, що вона посміла завагітніти й «кинути» через свою дурь «маленького хлопчика»! Бабуся б заради його боргів і квартиру продала, але та, на щастя, власність заповідана батьком Іри. Ірі і її сестрі.

Адже був абсолютно домашній хлопчик. І з родини хорошої. І ніяких звичок поганих ні у кого зі старших немає. Так, тато рідний про нього забув швидко. Але вітчим десять років допомагав його виховувати … Тобто, начебто, і чоловічий приклад був перед очима. Але ось – що виросло, то виросло!