Вона все життя шукала татової любові, а коли вона його знайшла…

Ніна  росла у щасливій сім’ї та була єдиною дитиною. Дівчинку дуже любили не тільки батьки, а й бабуся з дідусем, які жили разом з нею. Ніна відчувала себе справжньою принцесою. Але щастя тривало не довго.

Коли Ніні було 9 років, несподівано померла її мама. Життя дівчинки різко змінилось. Її вихованням надалі зайнялися бабуся з дідусем. Вони ж оформили опікунство над сиротою. Батько Ніни просто втік. Він відмовився від доньки та зник, ніяк не даючи про себе знати.

Бабуся з дідусем  удавали, що все нормально і про нього взагалі не згадували (може ніяково було перед внучкою, а можливо при дівчинці лаяти єдиного сина не хотіли). Але  ж Ніна чудово пам’ятала тата, якого вона любила, який любив її, був поруч коли ще мама була жива…

Подорослішавши та переїхавши від бабусі з дідусем, Ніна насамперед стала розшукувати свого батька. Це виявилося досить важко зробити та зайняло кілька років. А коли вона з’явилася на його порозі він її навіть не впізнав…

Зустріч вийшла незграбною. Ніна так довго шукала свого тата, а тут якийсь мужик … так, схожий на того, кого вона пам’ятала, але зовсім інший, чужий. Нова сім’я, двоє дітей. Сидить навпроти слухає якось розсіяно все, що вона говорить. Вона розповідає як жила, як росла – все, що мріяла розповісти татові всі ці роки, а цей слухає ніби з ввічливості…

Побачилися – і добре. Ніна побачила чужу людину, зі своїм життям, в якому її ніколи не було, і де їй не залишено місця. І її «відпустило». Туга за татові пройшла. Та, певно, не до кінця.

Ніна намагалася підтримувати з ним формальні відносини, на весілля своє запрошувала. Проігнорував. А коли написала, що народила сина, його внука, то у відповідь – лише ввічливі, загальні привітання, та й ті відправлені його дружиною. На тому свої спроби Ніна кинула …

І ось тепер (через багато років) вона сидить навпроти й ділиться зі мною задуманим: спробувати ще раз зблизитися з батьком, покликати його на весілля свого вже дорослого сина …

– Напевно не варто. – обережно заперечую я – Ти та, хто нагадує йому яким він може бути легковажним боягузом (втік від власної дитини в важкий момент!). Йому від цього погано. Ось він і намагається уникати тебе.

Ніна дивилася у вікно, ніби підраховувала там щось …

– Я не думала про це так, але … може ти й права … Я подумаю …

Запрошення на весілля сина своєму батькові вона все-таки послала. І він його очікувано проігнорував. Лише ввічлива відповідь з привітаннями, відправлена його дружиною…