Вона стільки гидоти наговорила на ще ненароджену дитину і за це зовсім скоро поплатилася сповна

Олена Борисівна часто приїжджала в гості до сина. Вона ним пишалася і всіляко раділа його успіхам. Син сам вступив на бюджетне відділення в економічному університеті. З відзнакою його закінчив. З третього курсу успішно працював на одному з підприємств. Планував залишитися в місті. Батьки постаралися і допомогли йому придбати невелику однокімнатну квартиру в хорошому районі.

З майбутньою дружиною Юра познайомився ще в університеті. Вона вчилася на бухгалтера. Сама виросла теж в селищі, не боялася сільській роботи і часто приїжджала до батьків свого хлопця допомагати по господарству. Яна була дуже гарною і старанною дівчинкою. Розписалися вони тихо, потім зробили весілля і зажили в достатку і любові.

Олена Борисівна приїхала в місто з деяких важливих справах та заїхала до сина. Невістка була нервова, поводилася дивно. До всього чіплялася.

– Яночко, в чому справа? Ми ж з тобою завжди ладнали. Невже такі нерви викликав мій приїзд? – не втрималася свекруха.

– Та ні! Чи не в вас справа … – зітхнула Яна. – Я так хочу дитину, а все не виходить. Вже і Юру ця ситуація почала хвилювати. Я сама втомилася вже ці нескінченні тести купувати і робити …

– Значить не час, все прийде тоді, коли потрібно буде! – відповіла Олена Борисівна і опустила очі. Тепер її візит в місто здавався ще більш двозначним.

– А ви чого приїхали в місто? – поцікавилася невістка. Олена задумалася, чи варто розповідати про справжню причину свого візиту. Але потім вирішила, що Яна не чужа їй людина і розповіла:

– Ми з батьком Юри одружилися зовсім юними. Вчилися разом в школі, кілька разів провели час разом, і я завагітніла. До цього наші відносини ніхто не вітав. Але вже діватися було нікуди. Відіграли ми весілля, потім народився Юра. Двадцять шість років, як один день.

З батьком його ми жили по-різному. І мирилися, і сварилися … В останні кілька років став він на роботі затримуватися та з різними дівками шлятися. Не стала я терпіти такого ставлення, та й подала на розлучення. А тут дізнаюся, що … вагітна.

Чоловік відразу ж кинув дурью маятися, мене на руках став носити. Ось приїхала в місто пройти обстеження, а то вагітність після сорока – це вже не жарти! А вам Бог дітей теж обов’язково пошле. Значить, зараз поки не час.

Олена Борисівна закінчила свою розповідь і глянула на Яну. Та зблідла і з нерозумінням дивилася на свекруху:

– Так ви його що залишати будете? – здивовано запитала вона її.

– Звичайно! Адже дитину Бог дає! – спокійно відповіла Олена. Яна промовчала і знизала плечима. Свекруха розуміла, що для невістки дуже болісно сприймати звістку про її вагітність, але намагалася заспокоїти себе думкою, що Яна хороша дівчинка і все зрозуміє з часом.

Олена Борисівна вирішила всі справи і повернулася в селище. Незабаром їй зателефонував син. Розмова вийшла дуже короткою і натягнутою. Юра не розумів навіщо мама залишає дитину і погрожував, що допомагати їй не буде. Після подібних висловлювань Олена Борисівна більше не захотіла спілкуватися ні з сином, ні з невісткою.

Час йшов. Діти на контакт не виходили, а Олена легко народила красивого хлопчика, якого назвала на честь батька Андрієм. Через деякий час побачити брата приїхав і Юра.

Він привіз малюкові дуже багато подарунків, одягу і памперсів. Хлопець щиро вибачився перед мамою.

– Яна виявилася ще тією штучкою. Вона стільки бруду вилила на тебе і на ще не народжену дитину … Ми подали на розлучення. І не через те, що вона не могла завагітніти. Просто занадто гнилою людиною вона виявилася.

– Значить, синку, не судилося! – відповіла Олена Борисівна і обняла своїх найрідніших синів з такою великою різницею у віці.