Вона розлучилась з чоловіком, а тепер забороняє його батькам бачити внука
Був теплий осінній день. Степан Антонович зайшов у приміщення дитячого садка, де його всі знали та забрав свого єдиного внука Матвія. По дорозі додому Степан Антонович запитав у хлопчика:
– А чому ти до нас не хочеш йти?
– Тому що у вас брудно – відповів йому малюк.
– І коли це у нас брудно було, завжди ідеальна чистота і порядок. – здивовано відповів дідусь.
– Ні у вас, брудно – наполегливо повторив Матвій, ще більше кинувши в ступор, свого і без того вразливого родича.
І для нього, це були ще не всі неприємні емоції, що довелось пережити в той день.
Увечері з криками та вереском у квартиру літніх людей заявилася з роботи мама Матвія, Наталія.
– Хто вам дозволив забирати його з садка, я сама його забираю, це моя дитина – кричала вона на колишніх свекрів.
У цей момент Степанові Антоновичу стало зрозуміло, хто сказав дитині, що в їх з дружиною квартирі, де завжди ідеальна чистота раптом виявляється, брудно.
“І за що вона нас так ненавидить? Ну гаразд, з сином нашим вона розлучається, але ми ж тут до чого, а дитина”, – подумалося тоді, Поліна Аркадіївна, бабуся Матвія.
– Ще раз заберете його з дитячого садка без мого дозволу, я в поліцію заявлю – гаркнула навіжена матуся, після чого, схопивши наспіх одягненого, хлопчика за руку, голосно грюкнули дверима.
Але ж Степан Антонович спеціально відмовився від роботи, звідки звільнився три роки тому і куди його недавно знову покликали. Спеціально, щоб була можливість приділяти час онукові. А тепер це розлучення і невістка, яка забороняє бачитися з маленькою копією їх сина.
Через тиждень Степан Антонович не знаходить собі місця, подзвонив на колишню роботу. Сил сидіти вдома і варитися у власних думках більше не було. Може хоч робота відверне його від переживань, сподівався чоловік. Але, як виявилося, місце яке йому пропонували вже зайняв інший чоловік.
Ось так і залишився мій хороший сусід Степан Антонович і без роботи, і без можливості бачити єдиного внука.
“Що з ним тепер буде? Чому розлучаються діти, а страждають від цього бабусі й дідусі?” – з сумом подумав я, дивлячись на сумного пенсіонера, який сидить на лавці.
Він відчужено дивився кудись в далечінь, в сторону дитячого садка, де він кожен день забирав внука.