Вона розбила моє серце багато років тому, а сьогодні прийшла до мене на співбесіду

Мені було 25 років, коли я зустрів її. Ми познайомилися в інтернеті. Спочатку ми просто переписувалися, а через місяць вирішили зустрітися. Звичайна дівчина, спочатку я нашій зустрічі значення не надавав. Думав зустрітись кілька разів і все, оскільки в мене  вже була інша претендентка паралельно…

Але погулявши всього один вечір з нею, я вже не міг просто так відпустити її додому. Я хотів з нею зустрітися знову. І вже на наступний день ми знову гуляли на набережній. Говорили про все, на всі можливі теми і нам було так легко і просто, наче ми вже знаємо один одного багато років. Через три дні я вперше залишився у неї ночувати, а вже через два тижні переїхав до неї жити.

Я тоді ще жив з батьками і власної квартири у мене не було, а у неї була однокімнатна квартира, яка залишилася від бабусі, а її батьки жили в селі. У мене раніше були серйозні стосунки, але я ще ніколи не жив з дівчиною. Так, щоб ділити побутові проблеми, щовечора засинати разом і прокидатися збиратися на роботу, ходити за продуктами, розподіляти бюджет. Все це для мене було вперше. Саме тоді я почав сам щось готувати на кухні і мені це подобається дотепер.

Ми дуже добре провели це літо. Я познайомив її зі своїми батьками, ми часто приїжджали до її рідних в село. З’їздили навіть в невелику подорож до моря. Було все дуже здорово, навіть якось подумували про весілля на наступний рік.

Але як часто буває, разом з літом і пішли гострота почуттів. Ми стали часто сваритися через дрібниці, вона любила галасливі компанії і вечірки, а я вже хотів більше часу бути з нею, а з друзями проводити лише деякий час, а не всі дні тижня. Вона часто просто йшла до своїх подруг, а я все частіше йшов ночувати до батьків.

До листопада наші відносини остаточно закінчилися. Я пам’ятаю як приїхав до неї після роботи і ми сиділи в машині. У цей день ми знову зачепилися за якусь проблему і весь день переписувалися один одного в чомусь звинувачуючи. Вона сиділа на передньому сидінні і мовчки дивилася у вікно. Я теж мовчав і думав, що далі робити, так далі бути не може.

Вона сказала, що потрібно розійтися і давай будемо друзями. Я спочатку розлютився від образи, сказав, що раз треба, значить розходимося і я поїхав. Потім зрозумів, що вона мені дуже дорога. Намагався налагодити контакт, думав, що відійде і повернеться. Але ні.

Вона повністю відгородила себе від мене і стала жити своїм життям, а я своїм. Мені було нелегко забути її. Ніде правди діти було важко. Чимось вона запала в мою душу. Потім через півроку від спільних друзів я дізнався, що в момент розставання вона вже зустрічалася зі своїм колишнім хлопцем і буквально через пару місяців вже була від нього вагітна. А тепер виходить за нього заміж. Мене навіть це якось здивувало. Я тут ходжу переживаю все цю історію, а вона так швидко про все забула….

 

Минуло 10 років. Я вже керівник у великій компанії, у мене сім’я, діти, квартира, автомобіль. Проводжу співбесіду на посаду менеджера з продажу. Мені мій кадровик призначає співбесіду, сиджу чекаю. Тут входить вона, та сама, яка рівно 10 років тому розбила мені серце. Я навіть трохи оторопів.

Я звісно згадував про неї та навіть моделював в голові, як могла б пройти наша зустріч, але такого повороту подій я не очікував. Вона теж не очікувала мене побачити на місці директора. Тоді я ще сам менеджером зі збуту працював і можливо на її погляд безперспективним.

Ми не стали говорити про роботу, вона розповіла мені про своє життя. Про те, що через пару років після народження дитини чоловік її кинув з сином і вона виховує його одна. Батьки вже так допомагати не можуть, оскільки вже на пенсії. Живе в тій же квартирі, де ми тоді жили з нею. Ось зараз шукає роботу, щоб якось хоч прогодувати 9 річного сина.

Я звісно не взяв її на роботу. Та й вона я думаю теж не погодилася б, оскільки не зміг би я з нею спрацюватися, після того, що з нами було.

От тепер сиджу і думаю, як склалася б її доля і моя, якби ми були разом? Були б ми зараз у такому ж статусі, який у мене зараз? А може і добре, що тоді ми розійшлися і я через 3 роки зустрів свою майбутню дружину. Інакше у мене не було б такої колосальної підтримки, завдяки якій я домігся того, що маю.