Вона просто віддала рідну дочку сусідці…

Тітка Віра часто зітхала і плакала, обіймаючи чотирнадцятирічну Настю і витираючи її сльози. Все відбувалося практично у неї під носом. Дивитися, як знущається над бідолашною дівчиною здоровенний бугай Василь, у неї вже не було сил.

Скільки разів вона ходила до сусідки Наталі і вмовляла приструнити Василя, адже він може покалічити дівчину.

– Ну, іноді він  і справедливо карає, – опускаючи очі, захищала чоловіка Наталя, – а якщо десь і перегне палицю, так нічого страшного з дівкою не станеться.

– Як це нічого страшного, Настя вся в синцях ходить, – обурювалася Віра, – я ось візьму і сама на нього в міліцію заявлю.

– Ой, що ти! – лякливо вигукувала Наталя. – Пожалій ти мене, ще ж двоє молодших у нас, годувати їх треба. А раптом посадять Василя, що я з ними робитиму? Чоловік  гроші заробляє, нас усіх годує. І цю заразу невдячну теж годує.

– Мати ти чи мачуха? – не могла зрозуміти Віра, дочку на мужика проміняла. – Та куди він подівся б?! Розлучайся з ним, нехай аліменти платить, діти хоч здоровими виростуть.

– Ні,  навіть не пропонуй, я на Василя скаржитися не буду. І ти до нас не лізь, самі розберемося. Ти он живеш одна, а до мене не лізь, мені чоловік потрібен.

Однак ввечері Наталя все таки заїкнулася перед Василем про розмову з сусідкою.

– Погрожує вона тобі, Васильку, хоч би як мене обмовила тебе в міліції. Так що ти вже Настю не чіпай, ще рік-два і вигнати її можна.

Василь вирив чарочку перваку і навіть не скривився, підчепив виделкою капусту, закусив, підсунув тарілку з борщем і мовчки почав їсти.

Настю – дочку Наталі від першого шлюбу – він терпіти не міг. За десять років спільного життя своїх двох народили, а ця – старша – не потрібна йому зовсім. За пустощі з дитинства її бив, а коли підросла і стала на нього косо дивитися, то і зовсім зненавидів.

– Якщо Віра така добра і потрібна їй ця дівка, то нехай забере її до себе. У неї одна дочка є, ось і інша буде. А мені поради, як у власній родині жити, не потрібні.

Василь продовжував апетитно їсти борщ, поглядаючи на пляшку горілки.

– І то правда, – підтримала чоловіка Наталя, – нічого нам вказувати. У нас діти, взуті, одягнені, нагодовані, а як нам виховувати, це наша справа.

– Так що віддай її сусідам, – продовжував наполягати Василь, – Віра через дорогу живе, народ і не помітить. Зате мене дратувати не буде.

В цей же вечір Настя сама прибігла до Віри.

– Бив? – запитала Віра.

– Ні, не бив, – заплакавши, сказала дівчинка, – розмову підслухала. Вітчим хоче, щоб я з дому пішла. Каже матері: запропонуй тітці Вірі, щоб забрала мене.

Віра так і сіла, втративши дар мови. А потім схаменулася, Настю нагодувала, поклала спати. А на другий день запропонувала шкільне приладдя з собою прихопити, так дрібнички свої небагаті.

– Тобі, як і моїй Ані, місяць до закінчення дев’ятого класу залишилося. Там іспити, а потім в місто вчитися поїдете. Ти ж в технікум хотіла поступати на бухгалтера?

– Так, – задумливо сказала дівчинка.

– І моя Аня теж, ось і оселитеся разом в гуртожитку. А зараз у мене поки поживи. Раз твій вітчим-нелюд вирішив від тебе позбутися, значить доб’ється свого. Так вже краще в моєму домі жити, – це його єдине вірне рішення щодо тебе, яким би абсурдним воно не здавалося.

Настя з мовчазної згоди матері, залишилася у Віри. Через пару місяців Настя разом зі Анною вступила до технікуму і отримала місце в гуртожитку.

 

Через п’ять років, коли Настя була вже молодим фахівцем і влаштувалася в будівельній фірмі,  несподівано помер Василь. На вигляд здоровий, ніколи не хворів, а тут раптом раптово і швидко помер. Наталя залишилася з двома дітьми-підлітками.

Тут вона і згадала про дочку Настю, яка в місті живе, має роботу з високою зарплатою, ніби як заміж збирається. Пішла Наталя до сусідки Віри просити адресу, або хоч номір телефону Насті, але та відмовила їй.

– Був час, коли ти мужика вибрала, а дівчину на розтерзання віддала, – відповіла Віра, – так що не дам тобі адреси.

Так і пішла Наталія ні з чим. А Віра подзвонилаНасті та розповіла їй про прохання матері.

– Перший раз тебе, дівчинко, прошу, не будь доброю,  не йди на поводу у матері. Адже вона зараз молодших дітей на тебе повісить. Руки, ноги є, нехай працює, нехай на дві роботи йде, але тільки допомоги твоєї вона не заслужила.

Настя до матері не приїхала. Але стала іноді  відправляти посилки з одягом молодшим брату і сестрі. Вірі, своїй рятівниці, так сказала:

– До матері нічого не відчуваю, а от брата з сестрою шкода, діти ні в чому не винні.

І Віра погодилася з нею: не повинна людина втрачати в собі чуйність, інакше можна стати такою ж жорстокою, як вітчим Насті.