Мама ненавиділа мене все життя, проте ніколи не казала ЗА ЩО

В дитинстві я не знала нікого з родичів. Ми жили з мамою вдвох і вона мене щиро ненавиділа.

Мені не можна було мати друзів, затриматись хоча б на 5 хвилин довше в школі, користуватися косметикою, красиво одягатися, носити інші зачіски, крім коси. Якось я пішла в школу з розпущеним волоссям. Мама дізналася про це і побрила мене налисо, мені було 14 років. Вона била мене майже кожен день.

У 18 років я втекла з дому. Автостопом дісталася до іншого міста. Звісно, спочатку було важко. Я бралася за будь-яку роботу, щоб прогодувати себе. Згодом все налагодилося, я навіть змогла закінчити інститут. На третьому курсі я вийшла заміж за хлопця старшого за мене на три роки.

Після інституту я хотіла йти працювати за спеціальність, але не склалося: я пішла в декрет. Мені пощастило з чоловіком. Він був настільки турботливим, надійним і чуйним, що це я повинна була носити його на руках. Нашій дочці було 5 років, коли її відвезли на швидкій в лікарню з анафілактичним шоком. Алергія на арахіс.

Лікар, який лікував мою дочку, впізнав мене. Ми з донькою дуже схожі. І тільки глянувши на неї, він відразу згадав мене в її віці. Цей лікар був братом мого тата. Він і розповів мені причини нашого з мамою такого життя.

Я народилася в повноцінній сім’ї, у мене був молодший брат. Ніхто так і не дізнався, звідки я взяла арахісову шоколадку. Я пригостила нею брата, дворічному малюкові стало погано. Швидка до нього не встигла. Коли тато став наполягати здати мене в дитбудинок, родичі вирішили забрати мене до себе. Тоді мама зібрала мене і ми поїхали.

Чому вона мені це не розповіла? Тоді моя дочка не опинилася б під загрозою. Коли дочку виписали, ми з’їздили до моєї мами. Вона жила там же, одна. Мені вона не зраділа, але виявила бажання іноді бачити внучку.

Я так і не змогла зрозуміти, чому вона вирішила що таке життя з нею буде кращим ніж життя в дитячому будинку? Як можна було в усьому, що трапилося, звинуватити п’ятирічну дівчинку і все життя знущатися над нею? Я не знаю.