Вона навіть заміж вийшла заради того, щоб нарешті завести рудого кота, а потім…

Аня ще з раннього дитинства мріяла завести рудого кота. Ми з нею жили по сусідству, вчились в одному класі та були найкращими подругами. Вона дуже часто приходила до мене в гості й притискали нашу кішку так, що та довірливо засинала у неї на колінах. Аня не могла пройти повз жодного котика на вулиці, не пригостивши його чимось смачненьким і гладила з такою ніжністю, що мені ставало її шкода.

Аня постійно дивилася картинки й не втомлювалася ставити лайки під роликами з рудими котиками. Чи була насправді у її мами алергія на котів – невідомо, але саме під цим приводом їй категорично заборонялось заводити кота.

–  Ось вийду заміж за першого зустрічного і відразу заведу рудого кота, – говорила всім Аня.

З «першим зустрічним» їй пощастило. Вася виявився таким  чоловіком красивим, господарським, турботливим, щедрим. Але … не хотів домашніх тварин. На початку він пообіцяв їй кота, але потім весь час відкладав під різними приводами. То ремонт доробити треба, то після відпустки. А коли з’ясувалося, що Аня чекає дитину, то і цю ситуацію Василь спробував використовувати для відстрочки.

Звісно, Аня могла б сама принести кошеня, але вона дуже любила чоловіка і їй хотілося все робити узгоджено.

– Руді коти до достатку в домі. Ти мені обіцяв! – в черговий раз нагадала Аня.

– Добре, – нарешті здався Василь – Бачу, що ти не передумаєш, завтра підемо на пташиний ринок.

Аня підстрибнула, повисла на шиї свого коханого. Він посміхався:

– Гаразд, буде тобі кіт. Але тільки рудий! І породистий. Може і справді грошей принесе.

На наступний день вони ходили по рядах і вдивлялися в руді мордочки, прицінювалися.

– Я б їх усіх забрала,   вони всі такі гарні, а ось одного вибрати не можу, – розгублено сказала Аня.

І тут вона побачила стареньку бабусю, яка тримала взуттєву коробку з маленьким безпородним сірим кошеням. Старенька перехопила погляд дівчини і заговорила:

– Я безкоштовно віддаю. Це дівчинка. Ласкава, розумниця. Від моєї домашньої кішечки…

Старенька щось ще говорила, але Аня її вже не чула. Вона не могла відірвати погляд від сірої пухнастої грудочки. Від підступаючої ніжності почало дерти в горлі й защипало очі. Вона зрозуміла – це її кошеня! Але як пояснити чоловікові? Адже вона стільки разів говорила, що хоче неодмінно рудого і він погодився на такого. Вона б переконала чоловіка. Але не тут, не на людях, а вдома. Василь любить її, він зрозуміє….

Піддавшись раптовому імпульсу, Аня вихопила кошеня з коробки й помчала з ним в сторону будинку. Здивований чоловік застиг на мить і рвонув за нею. Старенька, яку обірвали на півслові кинулася за ними, розмахуючи порожньою коробкою.

– Стійте! Віддайте кошеня, – кричала вона.

Охоронець, побачивши цю дивну погоню, вирішив перегородити втікачам шлях. Аня зупинилася, притискаючи до грудей налякане кошеня, чоловік в кілька кроків опинився поруч, а тут і бабуся прийшла і відразу стурбовано заголосила:

– Я в добрі руки хотіла віддати кошеня, а ви тікаєте! Ви бити його не будете? Ображати не будете?

Василь з висоти свого росту подивився на бабусю і сказав з обуренням:

– Так воно в рай потрапило!

Вони йшли додому. Посміхалися, трималися за руки й несли кошеня. Несли, щоб любити. Адже рай це там, де люблять.