Вона довго терпіла, не маючи змоги прогодувати дітей…

Надя вийшла заміж за Миколу, як за кращого чоловіка на землі. Любов, захоплення, любов і метелики в животі. Дівчина навіть на роботу не встигла влаштуватися як завагітніла.

Народилася в них Даша, через три роки з’явився Роман. Грошей в сім’ї не було, родичі особливо не допомагали, своїх проблем у всіх було достатньо. Микола в Києві знайшов роботу вахтовим графіком.

Спочатку все було дуже добре, він перекладав гроші справно, щотижня. Надя і діти спокійно жили, не думаючи, де взяти грошей на хліб і молочку. Жінка примудрялася ще невеликі значки робити, на чорний день.

Через три місяці Микола повернувся з грошима, зробили ремонт у квартирі, купили новий одяг, телефони. Через місяць відпочинку чоловік поїхав знову, ось тут то і все змінилося.

Грошей немає, Микола говорив про якісь проблеми. Надя все частіше займала у сусідів, ті шкодували жінку, точніше її дітей. Вони то точно не винні в безгрішші батьків і голодувати явно не повинні. Хтось допомагав продуктами, приносили «залишки» супу, других страв, випічку. Надя соромилася свого становища, їй було ніяково в очі дивитися, не те, що приймати такі подачки.

Але голод – не тітка. І ось у неї накипіло. Чому вона повинна ходити й жебрати по сусідах, при працюючому чоловікові. Вона зважилася на аліменти, хоча розуміла, що цей крок зруйнує їх сім’ю. Микола часто говорив, що це ганьба для мужика, аліменти в шлюбі, вже краще відразу розлучення.

Морально жінка майже готова, залишилося дійти до суду. А Микола віддає зараз всю зарплату чужому «дяді», він по-п’яні розбив чужу машину преміумкласу, а дружині посоромився сказати, гордий він у неї.