Вона дала дитині шанс на життя, викупивши її в циганки

Валя бігла додому з роботи. На вулиці було холодно, дув сильний вітер і лив дощ.  Жінка заскочила в метро, ​​струсила краплі дощу, озирнулася і пішла до ескалатора. В той момент, коли Валентина йшла по переходу, вона раптом помітила стару циганку, прихилившусь до стіни.

Баба була брудна, одягнена в якесь лахміття. Поруч з нею старою стояла коляска, з якої лунав писк.

Валя не втрималася і заглянула в коляску і тут же відскочила. Жінка чекала побачити немовляти, але на неї дивилася дівчинка років п’яти. Дівчинка теж була дуже брудна, одягнена в старе, явно маленьке плаття.

-Що ж ви дитину на холоді тримаєте? – запитала Валя у баби.

-А куди я її подіну, мені працювати треба, – відповіла циганка скрипучим голосом, – та й все одно їй, нічого не розуміє.

-Чому не розуміє? – здивувалася Валя.

-Так хвора вона з народження, – відповіла циганка.

-А батьки її де? – Не вгамовувалася Валя.

Тато в тюрмі, а мама гуляє десь, – похитала головою стара, – давно вже дівка у мене на руках.

Валя порилася в гаманці і простягнула старій сто гривень.

-Ось візьміть, може фруктів дівчинці купите, – з надією сказала Валя і пішла до зупинки.

На наступний день Валентина шукала стару циганку, але її не було.

-Ви Азу шукайте? Так їй вчора якась багачка сотню відвалила, ось вона на радощах і пішла веселитися, – сказала якась жінка.

Валя важко зітхнула і попленталася додому. У неї ніяк не виходила з голови дівчинка, її пронизливий погляд відразу запав Валентині в душу.

Через три дні Валя знову натрапила на бабу Азу.

-Віддайте мені дівчинку, – несподівано для себе попросила Валя.

-Навіщо вона тобі? – здивувалася циганка.

-Я її вилікую, вивчу, – сказала Валентина тремтячим голосом.

-Не вірю я в таке, щоб хвору дитину на себе добровільно вішати, – закричала стара.

-Так ви можете приходити до нас коли захочете, відвідувати дівчинку, – сказала Валя, – а як її звати.

-Роза її звуть, – буркнула стара.

-Розалія, красиве ім’я, – посміхнулася Валя.

-Будеш гроші давати за неї, віддам, – нарешті зважилася сказати стара циганка.

-А скільки? – запитала Валя.

-Сімсот в місяць, – блиснула очима стара.

-Добре, ось візьміть, – сказала Валя, простягаючи старій гроші.

Циганка взяла гроші, надійно запхала їх у кишеню і штовхнула коляску до Валентини.

-Забирай, тільки адресу залиш мені, – примружилася стара.

Валя принесла дівчинку додому, розділа її і налякася. Дитина була дуже худою, в синцях, а в голові купа вошей. Жінка одразу подзвонила знайомому педіатру і викликала її додому.

Минуло багато років, зараз Розалії двадцять сім років, вона просто обожнює свою маму Валентину і знає, що якби не вона, то нічого хорошого Роза в житті б не побачила.

Валя терпляче вилікувала і вивчила дочку. Скільки сил вона доклала для реабілітації дитини, знає тільки Валя, але вона домоглася свого, її дівчинка виросла, вивчилася і зараз працює бухгалтером в хорошій фірмі.

Бабки Ази вже немає на білому світі, але поки вона була жива, Валя справно віддавала їй по сімсот гривень щомісяця, навіть коли Валя вже офіційно удочерила Розалію.