Вона дала дитині шанс на життя, викупивши її в циганки
Валя бігла додому з роботи. На вулиці було холодно, дув сильний вітер і лив дощ. Жінка заскочила в метро, струсила краплі дощу, озирнулася і пішла до ескалатора. В той момент, коли Валентина йшла по переходу, вона раптом помітила стару циганку, прихилившусь до стіни.
Баба була брудна, одягнена в якесь лахміття. Поруч з нею старою стояла коляска, з якої лунав писк.
Валя не втрималася і заглянула в коляску і тут же відскочила. Жінка чекала побачити немовляти, але на неї дивилася дівчинка років п’яти. Дівчинка теж була дуже брудна, одягнена в старе, явно маленьке плаття.
-Що ж ви дитину на холоді тримаєте? – запитала Валя у баби.
-А куди я її подіну, мені працювати треба, – відповіла циганка скрипучим голосом, – та й все одно їй, нічого не розуміє.
-Чому не розуміє? – здивувалася Валя.
-Так хвора вона з народження, – відповіла циганка.
-А батьки її де? – Не вгамовувалася Валя.
Тато в тюрмі, а мама гуляє десь, – похитала головою стара, – давно вже дівка у мене на руках.
Валя порилася в гаманці і простягнула старій сто гривень.
-Ось візьміть, може фруктів дівчинці купите, – з надією сказала Валя і пішла до зупинки.
На наступний день Валентина шукала стару циганку, але її не було.
-Ви Азу шукайте? Так їй вчора якась багачка сотню відвалила, ось вона на радощах і пішла веселитися, – сказала якась жінка.
Валя важко зітхнула і попленталася додому. У неї ніяк не виходила з голови дівчинка, її пронизливий погляд відразу запав Валентині в душу.
Через три дні Валя знову натрапила на бабу Азу.
-Віддайте мені дівчинку, – несподівано для себе попросила Валя.
-Навіщо вона тобі? – здивувалася циганка.
-Я її вилікую, вивчу, – сказала Валентина тремтячим голосом.
-Не вірю я в таке, щоб хвору дитину на себе добровільно вішати, – закричала стара.
-Так ви можете приходити до нас коли захочете, відвідувати дівчинку, – сказала Валя, – а як її звати.
-Роза її звуть, – буркнула стара.
-Розалія, красиве ім’я, – посміхнулася Валя.
-Будеш гроші давати за неї, віддам, – нарешті зважилася сказати стара циганка.
-А скільки? – запитала Валя.
-Сімсот в місяць, – блиснула очима стара.
-Добре, ось візьміть, – сказала Валя, простягаючи старій гроші.
Циганка взяла гроші, надійно запхала їх у кишеню і штовхнула коляску до Валентини.
-Забирай, тільки адресу залиш мені, – примружилася стара.
Валя принесла дівчинку додому, розділа її і налякася. Дитина була дуже худою, в синцях, а в голові купа вошей. Жінка одразу подзвонила знайомому педіатру і викликала її додому.
Минуло багато років, зараз Розалії двадцять сім років, вона просто обожнює свою маму Валентину і знає, що якби не вона, то нічого хорошого Роза в житті б не побачила.
Валя терпляче вилікувала і вивчила дочку. Скільки сил вона доклала для реабілітації дитини, знає тільки Валя, але вона домоглася свого, її дівчинка виросла, вивчилася і зараз працює бухгалтером в хорошій фірмі.
Бабки Ази вже немає на білому світі, але поки вона була жива, Валя справно віддавала їй по сімсот гривень щомісяця, навіть коли Валя вже офіційно удочерила Розалію.