Вона чекала вибачень і пояснень, а чоловік подав на розлучення

Іванка насолоджувалась кавою та обмірковувала сьогоднішній день. Вона вірила, що він стане найкращим за останні кілька років. Вчора їй зателефонував Віктор  та запропонував  зустрітися і пообідати разом. Іванка була сповнена оптимізму, адже вона витримала і чоловік перший пішов на примирення.

Після одинадцяти років їх шлюбу, з кожним днем їх відносини ставали все більш формальними. Місяць тому, вона зібрала валізу  та поїхала в батьківську квартиру сподіваючись, що це змусить чоловіка переглянути своє ставлення до їхнього спільного життя.

Все частіше Віктор затримувався, іноді від нього пахло чужими духами, але чоловік все заперечував, а Іванка особливо і не допитувалася, розуміючи, що не готова що-небудь міняти. Потім, відчуваючи свою провину перед дружиною, він задаровував її дорогими подарунками. Чим дорожче був подарунок, тим більші сумніви роїлися в голові Іванки: “Що ж там такого було, що він так розщедрився?” Все частіше вони сварилися і не розуміли один одного.

Їх синові Владу, було дев’ять років і зараз, він разом з її батьками був у Франції. Батька запросили туди на роботу в одну міжнародну фірму. На загальній сімейній раді було вирішено, що її батьки візьмуть з собою внука з собою на літо, подивитися країну, вивчати мову і з далеким прицілом на те, щоб з часом хлопчик там навчався в коледжі.

Щоденні турботи про дитину зближували подружжя, але коли Влад поїхав з бабусею і дідусем, цей потужний канат між ними зник, а залишилася тільки порожнеча. Іванка намагалася поговорити з чоловіком, але він завжди уникав розмови. І ось, після чергового з’ясування стосунків без їх прояснення Іванка сказавши, що їй треба все обдумати, поїхала в батьківську квартиру.

В її улюбленому салоні краси, майстри подбали про те, щоб вона виглядала надзвичайно. Стрижка, укладка, макіяж, манікюр – все було на найвищому рівні. З дзеркала на неї дивилася красива і доглянута молода жінка. Ніхто б не дав їй її 35 років, максимум 26. Вона залишилася задоволена своїм відображенням і, викликавши таксі, вся сповнена приємними очікуваннями, поїхала в ресторанчик, який вони з чоловіком дуже любили й раніше часто там бували.

Віктор сидів за столиком і потягував коктейль. Він оцінюючим поглядом окинув свою дружину. На його обличчі відбилися і задоволення, і жаль одночасно. Іванка посміхнулася і присіла на запропонований стілець, її чоловік завжди був галантний. Вони розмовляли, обговорювали, що сталося у кожного за той місяць, поки вони не бачилися, що кожному з них розповів син по телефону, але весь час було відчуття, що ходять колами, обходячи головне.

– Мені з тобою треба серйозно поговорити, – сказав Віктор і зробив великий ковток зі свого келиха.

“Хвилюється” – задоволено подумала Іванка і приготувалася до того, що Віктор почне вибачатися і кликати її повернутися в їх дім.

–  Мені потрібне розлучення. Я хочу одружитися з іншою жінкою. – випалив скоромовкою Віктор і знову зробив великий ковток.

Посмішка повільно сповзала з красивого обличчя Іванки, а сенс сказаного повільно доходив до її мозку. В голові думки носились, як очманілі, наштовхуючись одна на одну, розбиваючись і ніяк не хотіли упорядкуватися. Іванка з подивом дивилася на свого ще чоловіка і не розуміла, як з нею таке могло статися.

В голові проносились їх спільні щасливі моменти. Чомусь в дану секунду згадувалося тільки хороше, тільки те, що не хотілося втрачати, те, що вона вважала, буде з нею назавжди. Вона пригубила келих мартіні, який замовив їй Віктор і її погляд зупинився на його обличчі. Таке рідне … і одночасно, незнайоме.

– Я вже подав на розлучення, – контрольним вистрілом прибив він Іванку, – суд через три тижні. Я вже спізнююся, до зустрічі.

Віктор поспішно встав, розрахувався з офіціантом і вийшов, залишивши здивовану Іванку сидіти за столиком. “Три тижні?!! Що можна зробити за три тижні? Як все виправити?” – думала вона.