Вона була приголомшена, дізнавшись ЧОМУ чоловік не хоче дітей

Іван з Вікою одружилися декілька років тому. Вони познайомилися на фестивалі в місті. Іван тоді приїхав до друга в гості. Було вже пізно і він запропонував провести Віку додому. Була тепла літня ніч, вони йшли і розмовляли ні про що.

Через два дні вони випадково зустрілися в автобусі і знову розговорилися, обмінялися телефонами, а на наступний день Іван запросив дівчину на побачення. Щоразу він вигадував щось особливе, щоб здивувати дівчину. Якось вони навіть стрибнули з парашутом.  Згодом Іван зробив їй пропозицію.

Вони зіграли весілля і зажили вони, довго і щасливо.Тільки була в їх жтььі одна проблема – Іван категорично відмовлявся заводити дітей. Одного разу Віка натякнула йому на те, що всі їхні ровесники вже стали батьками, а у них дітей і в планах немає. На що чоловік гаркнув: “І не буде!”

Віка від несподіванки розплакалася. Коли вона спробувала з’ясувати у чоловіка, чому він проти, то той просто сказав: “Не хочу, просто не хочу”. Віка дуже страждала від цього, вона відчувала себе нереалізованою і розуміла, що при такому розкладі матір’ю їй не бути. А дуже хотілося.

Одного разу вона зважилася на відверту розмову з мамою. Розповіла їй про свою проблему. На що мама порадила їй завагітніти таємно. А потім вже чоловік нікуди не дінеться, прийме як даність. І Віка зважилася на обман. Заради майбутнього їх сім’ї, як вона вважала. Через три місяці, щоб уже напевно, вона розповіла чоловікові про свою вагітність.

Емоції на його обличчі не можна було описати. Вони аж ніяк не були щасливими. Він зблід, потім почервонів, стукнув кулаком по столу і вийшов з квартири, гримнувши дверима. Додому ночувати Він не прийшов. Віка постійно йому дзвонила, але телефон постійно був вимкнений.

Віка вдосталь наплакавшись вирішила для себе – навіть якщо  чоловік пішов назавжди, вона залишить дитину. Вона потрібна цьому ще ненародженому малюкові. Минав час, від Івана все так само не було ні слуху ні духу. Живіт ріс, а з ним росла туга Віки за чоловіком. Ночами вона довго не могла заснути, все згадувала їх життя до розмови про дитину. Але ні про що не шкодувала, адже зсередини її маленькими ніжками штовхала нове життя.

Іван повернувся так само раптово, як і зник. Він пройшов до кімнати, сів на край ліжка біля ніг дружини.

“Віка, послухай мене, – почав говорити чоловік, – ти, напевно, думаєш, що я монстром і  негідником. Швидше за все, ти права. У моєму рідному місті у мене була дівчина. Оля. Ми любили один одного. А коли вона завагітніла, я був на сьомому небі від щастя. Але щастя було недовгим – при пологах загинули і Оля і наша новонароджена дочка. Я був на межі відчаю. Запив, потім взяв себе в руки і поїхав сюди. А коли я зустрів тебе, біль став стихати. Ти хотіла дитину, а я згадував похорон Олі і Діанки. Я не зміг би перенести ще одну втрату, якби і з тобою щось трапилося. Коли ти розповіла, що вагітна, я злякався. Я поїхав назад туди і кожен день ходив на цвинтар. Поки одного разу Оля не прийшла до мене уві сні і не сказала, що у тебе все буде добре. Вірніше у вас. ”

Іван з ніжністю погладив живіт дружини. Пологи пройшли успішно, на світ з’явився здоровий хлопчина, якого назвали Матвієм. Батько і мама його безмежно люблять, а за Олю з Діанкою завжди свічки в церкві ставлять. Не забувають.