– Вкрадеш монету – втратиш в 10 разів більше. Так і її життя покарає.

З раннього дитинства ми з молодшою сестрою були зовсім різними людьми. В нас були різні характери та здібності, але стосунки між нами були теплими та щирими.

Зараз ми вже дорослі і живемо окремо від батьків. Я отримала економічну освіту і працюю бухгалтером. Минулого року я вийшла заміж і ми з чоловіком взяли квартиру в іпотеку. Моя сестра Люба стала дизайнером і шиє на замовлення. Нещодавно вона відкрила своє ательє і значно підняла ціну на свої послуги. Роботи у неї поменшало, але прибуток виріс, користуватись її послугами стало престижно в нашому місті.

Знадобилася моїй зовиці сукня на весілля до подружки. Сестра мого чоловіка, Віка, особа досить нахабна, дуже любить халяву, і щиро вважає себе матір’ю-героїнею. Адже дитину вона забезпечує одна: її колишній чоловік, негідник такий, відмовився платити аліменти на чужу дитину. По факту – дитину Віки утримують її батьки. А ще племінник у них практично живе. Іноді навіть тижнями.

Віка з проханням пошити їй плаття, звернулася безпосередньо до Люби. Спробувавши витрусити знижку на підставі родинних зв’язків. Коли Люба відмовилася робити знижку, Віка відразу побігла до мене:

– Ти повинна поговорити з сестрою! Ти ж знаєш, які у мене обставини! Нехай вона пошиє мені сукню за половину ціни. Я ж не людина з вулиці, ми з тобою – родички, якщо що!

Я здивувалася – коли це ми встигли стати родичками? Якщо Віка, за весь час, що я заміжня за її братом, волає, що я їй – ніхто і звати мене ніяк.

– Віка, якщо у тебе – обставини, купи сукню в магазині. Або свою одягни. Я тобі нічим допомогти не можу. Люба не робить знижок нікому, вона цінує свій час і свою працю. – відповіла я.

– Ага, свою надіти. Ще що придумаєш? Там наречений заробляє – ого-го скільки! І друзі у нього теж не жебраки прийдуть. І я, як дурепа, в старій сукні буду? Так до мене близько ніхто з них не підійде. А я заміж хочу. Може, ти випросиш знижку? А я тебе потім на весілля до себе покличу.

Я знову відмовилася розмовляти з сестрою. Тоді Віка випросила гроші на сукню у батьків. Вже не знаю, чому Віку перемкнуло, але вона твердо вирішила, що цю сукню повинна їй зшити саме моя сестра. І ніхто інший. Зазвичай Віка бере передоплату в 30 відсотків. З сестри мого чоловіка вона взяла аванс в половину від вартості сукні.

– Чому так-то? – обурилася Віка.

Та тому, що ми з сестрою спілкуємося і вона прекрасно знає, що з себе представляє сестра мого чоловіка. Мало того, я сестру ще і попередила, щоб вона з Вікою не зв’язувалася – собі дорожче буде. На жаль, сестра мене не послухала.

Коли сукня була готова, Віка попросила мене її відвезти за нею. За сестрою я скучила, так що погодилася, на свою голову. Ми з сестрою пили чай, поки Віка милувалася на себе в дзеркало. Сукня дійсно була дуже красивою. А ще – білою. На місці нареченої, я б таку гостю на своє одруження не пустила.

Ми з Вікою зібралися по домівках, сукня була упакована. І, коли ми вже стояли на порозі ательє, Віка грюкнула себе по лобі:

– Ой, я, здається, сумку в машині залишила. Підемо, Наталю, ти поки сукню в машину покладеш,  я сумку візьму і збігаю, з твоєю сестрою розрахуюся. Добре? – запитала Віка у мене.

Я знизала плечима і погодилася. Ми вийшли на вулицю, я відкрила машину, Віка взяла свою сумочку, дістала з неї 2 тисячі, затиснула гроші в руці й повернулася в ательє. Вийшла вона через п’ять хвилин, сіла в машину і ми поїхали.

– Ти мене тут, біля зупинки, висади. – попросила вона.  – До подружки хочу заїхати, сукнею похвалитися.

Я висадила сестру чоловіка, розвернулася і поїхала додому. А хвилин через 10 мені подзвонила Люба:

– Довго мені її ще чекати?

– Кого чекати? – здивувалася я.

– Зовицю твою. Трубку не бере, я дзвонила. Або що, у тебе машина в 3 кварталах від ательє припаркована і ви до неї ніяк добратися не можете?

По спині пробіг холодок. От гадина яка! Обдурила все-таки. Я розповіла сестрі, що Віка йшла до неї з грошима, і що зараз її поруч немає.

– І що робити? – поцікавилася сестра.

– Не знаю. – розгублено відповіла я.

Противно бути причетною до подібного. Начебто, я ні в чому і не винна. Але, водночас, це я привезла Віку до Люби і це я не проконтролювала, щоб вона віддала залишок грошей. Хитра Віка, вийшовши з машини, поїхала не до подружки, а до мого чоловіка на роботу.

Там вона поплакалась, що чесно розрахувалася за сукню, а ми з Любою, такі нехороші, змовилися, і вимагаємо з неї ще гроші. Тобто, мало того, що за сукню вона не доплатила, так ще й нас з сестрою звинуватила у всіх гріхах. Люба поставилася до події на диво спокійно:

– Вкрала монету – втратиш в 10 разів більше. Так і її життя покарає.

А що здивувало мене найбільше, так це те, що після того, як Віка сходила на весілля, вона спробувала здати сукню назад Любі, під приводом неякісної роботи! І прийшла вона сукню на гроші міняти в компанії своєї матері.

Любі, щоб позбутися від балагану, який родички чоловіка влаштували в ательє, довелося поліцію викликати. Свекруха з зовицею зникли раніше, ніж приїхали правоохоронці – Віка вирішила не підіймати шум, адже у неї у самої рильце в пушку.

Я просто дивуюся нахабству Віки. Навряд чи її хтось переплюне. Я вмовляю сестру написати заяву на Віку, але сестра все відмовляє своїм «її життя покарає».